Про дитяче насильство писати складно. Ми так звикли до ще радянського уявлення «діти – квіти життя», що коли чуємо про якісь події, де ці «квіти» виявляються агресивними й зовсім не аж такими ароматними, просто жахаємося. І починаємо шукати винних…

Так сталося і в ситуації з бійками в одному з п’ятих класів Здолбунівської школи №6. Відразу було зроблено купу однозначних висновків, а депутат Здолбунівської районної ради Юрій Шадий написав так:

«Чекаємо на реакцію керівників району. Бо тягне на десяток доган і звільнення директора».

Вже й догани пораховані, і директор призначений винним…

Представники нашого сайту посплкувалися з директором школи Петром Мельничуком, з учителями і батьками, і ми маємо певні висновки.

По-перше, цілковитою неправдою є те, що школа не реагувала на проблему. Школа не просто реагувала, вона знала про цю проблему вже з першого року навчання дитини. Адже і в молодших класах у хлопчика не складалися стосунки з однокласниками, а батьки не могли знайти спільну мову з батьками інших учнів. Тому з класу в клас дитину вже переводили.

А вже в цьому навчальному році відбувались батьківські збори, розмови в усіх можливих форматах, щоб якось узгодити позиції. Не вдалося…

По-друге, ми переконані, що надалі говорити про проблемну дитину неправильно й неетично. Проблемними є батьки. Бо хлопчик в силу свого віку може не вміти жити в соціумі і налагоджувати стосунки. А от мама (вчителька молодших класів цієї ж школи!) і тато (колишній працівник міліції), маючи професії, що змушують їх контактувати з безліччю людей, мали б за п’ять років навчання сина в школі знайти підходи до всіх і кожного, забезпечивши синові можливість нормально вчитися. Бо уявіть лише, в якому кошмарі росте цей хлопчик, ще з дитячого садочку маючи проблеми з однолітками, та ще й спостерігаючи постійні конфлікти батьків з усіма навколо! Кілька кримінальних справ і безкінечні заяви в поліцію оптимізму не додають. Чи має він шанс вирости спокійною, врівноваженою, впевненою в собі людиною? Схоже, що вже навряд…

Ми весь час чуємо про фізичне насильство, але не менш небезпечне психологічне насильство, і його в цій історії здійснюють зовсім не однокласники. Доводилось чути думку, що батьки просто занадто люблять свого сина і занадто його опікають. Тоді мали б розуміти наслідки своєї «любові» для всього наступного життя сина. Бо школа в його житті перестане існувати вже через шість років, директор може бути той чи інший, а жити йому самим з собою доведеться завжди.

Чи не найповніше висловила міркування з цього приводу колишня начальник відділу освіти Лілія Карпенко:

«Спробую прокоментувати як людина, колись дотична до освіти, і просто мама вже дорослих дітей. 1. Не знаю, чи є десь батьки, які хоча б раз не мали проблем з дитячими бійками. Хтось штовхнув, хтось обізвав. Це діти, і вони вчаться жити поруч. У нас більшість дорослих не вміє спілкуватися і вирішувати проблеми без конфліктів, що вже говорити про дітей. 2. Насильство – проблема не конкретного випадку, а набагато глибша суспільна проблема. Чи є хоч один директор школи чи вчитель, який застрахований від того, що діти поб’ються? Думаю, нема. Чи вирішать проблему звільнення директорів і догани вчителям? Думаю, ні. У дітей є проблеми зі спілкування, які у деяких випадках виливаються у такі форми. Хто винен? На дітей впливає оточення: вулиця, однолітки, телебачення і т.д., звичайно, якоюсь мірою вчителі, але ми забуваємо чомусь, що відповідальність за виховання дітей лежить, перш за все, на батьках. Зрештою, однокласники і вчителі – це лише тимчасові люди у житті дитини, батьки залишаються батьками усе життя. Дітей треба вчити спілкуватися без конфліктів, і в таких випадках, саме батьки мають зустрітися і обговорити як цьому можна зарадити. Не звинувачувати один одного, а спробувати знайти причину такої поведінки і спробувати її усунути. Якщо батьки не можуть вирішити питання мирно, то діти теж не зможуть. Вони вчаться на нашому прикладі. У школу часом йдуть працювати випадкові люди. Тут питання можна вирішити шляхом звільнення, а от що робити, якщо випадкові люди стають батьками? 3. Прикро, що ми, дорослі, своїми діями і поведінкою, шкодимо власним дітям. Замість того, щоб задуматись, як допомогти дитині не мати проблем з однолітками, шукаємо винних і провокуємо подальші конфлікти: з дирекцією, з іншими батьками. а діти спостерігають і роблять висновки. Колись давно, коли діти були малі і скаржились, що їх хтось образив, говорила: “Не вмієш гратися з дітьми, сиди вдома”. Допомагало.»

І, на жаль, про політику… Той же Юрій Шадий уже знайшов політичний мотив у тому, що директор школи досі працює і працюватиме… От поки ми будемо шукати зручну нам мотивацію у кожній події, не буде в нас системи освіти, при якій дитині в школі буде комфортно. Бо, напевно, вже й учителям доведеться з’ясовувати партійні вподобання батьків своїх учнів – бо ж за кожною оцінкою можна знайти політичні мотиви. Хотілось би, щоб депутати не ускладнювали й так непросту ситуацію притягнутими за вуха політичними мотивами.

Що буде далі? Будемо сподіватися, що всі дорослі, задіяні в ситуації, згадають, що потиснути руки можна лише зустрівшись. А щоб іти назустріч, треба робити кроки в правильному напрямку.

А учні? А учні візьмуть приклад з дорослих, навіть не сумнівайтеся…

А ось так описала ситуацію мама, дитина якої навчалася з головним персонажем історії в першому-другому класах. Доволі безапеляційно, але мамі явно не до дипломатії. Отже, слово Тані Савчук:

«Це історія про хлопчика, який вчився з моїм сином у 1-2му класі. А потім його перевели в інший клас, і ми зітхнули. До всіх чіплявся, вів себе явно неадекватно, у нас не прижився)))
3-4й клас з ним промучився наш паралельний, теж постійно провокував бійки, не прижився.
В 5-ий клас він пішов ще з іншими. І знову конфлікти. Скаче до дітей, обзиває, б’є, провокує бійки… Здавалось би звичайна ситуація і в кожній школі таке є. Але не кожна школа має таких хитрих батьків як у цеї дитини. Тут кожна сутичка має свою вигоду. Прийшло дитя пошарпане і одразу зафотографували, і заяву в поліцію. Таких там аж три. Це ж можна збити якісь гроші з батьків! Уявляєте!
Ми були шоковані, коли побачили ролик на “Снідонок з 1+1” як тато “гонить” на школу, на класного керівника, на дирекцію на дітей і батьків, а свою дитину виставили в образі “жертви”! Шок!
Школа одразу покликала регіональних журналістів, щоб показали реальну картину.
Жодний учень чи вчитель на захист “ображеного” не став і не стане. Всі обурені. Конфліктну сім’ю знають усі! Мама, до речі працює в цій же школі вчителем, і це не зупиняє, ганьбити свою школу і колектив. Вирішувати ситуацію по-мирному батьки хлопця не збираються. Тут головне стягнути побільше моральної компенсації, тато так і каже – лише в правовому порядку.

Клас в якому це “горе” вчилося після нас написав заяву (додам в коментарі), щоб їм його не переводили. Ми теж хочемо. Дуже неприємна ситуація і соромно, що такі люди є серед нас».

Також пропонуємо вам сюжет, знятий Рівненським обласним телебаченням. У ньому є точка зору дирекції школи, і не лише одного тата…

X