День Перемоги у Здолбунові пройде без парадів та "георгіївських стрічок"

День Перемоги у Здолбунові пройде без парадів та “георгіївських стрічок”

Одним з основних символів відроджуваної імперії Росія обрала так званий День Перемоги, який за останні роки перетворився в демонстрацію російської вищості. Чи то за Кравчука, чи то за Кучми маховик прославляння перемоги над фашизмом розкручувався чимраз сильніше. Лише в часи президентства Ющенка було зроблено спробу відзначати цей день як день пам’яті за загиблими, а також примирити воїнів УПА і солдатів Радянської армії, які воювали в межах другої світової війни проти фашизму. Власне, тоді ж з’явилися спроби переформатувати саме поняття Великої Вітчизняної війни на прийняте в світі означення другої світової. Ці спроби були жорстко припинені за Януковича, а День Перемоги почали відзначати більш широко, ніж День Незалежності. Поява так званих «георгіївських стрічок», реабілітація Сталіна, звеличення ролі «великого російського народу» – все це були експортовані з Росії ланки одного імперського ланцюга, що мав намертво прив’язати Україну до північного сусіда.
Водночас зрозуміло, що після революційних подій попередньої зими і агресії Росії така ідеологія «святкування» стала цілком неприйнятною. Саме тому Здолбунівська районна державна адміністрація провела засідання оргкомітету, на якому й визначалися – як відзначити цей день у Здолбунові?
З концепцією все було зрозуміло від початку: як сказав голова адміністрації Олександр Бухало, це має бути в першу чергу день вшанування пам’яті полеглих у роки другої світової війни. Треба сказати, що попередня «регіональна» влада доволі специфічно ставилась до загиблих, адже помпезні паради і море квітів (призначені часто псевдоветеранам) не могли замінити молитви за душами мільйонів українців, що стали жертвами війни двох тоталітарних систем. Тому 9 травня цього року має розпочатися спільною міжконфесійною поминальною молитвою за загиблими, а потім має бути проведено молебень за Україну, адже сьогодні ми фактично в стані війни з новітніми фашистами.
Прикметно, що реальної кількості учасників бойових дій ніхто з присутніх на оргкомітеті назвати не зміг. Зрозуміло тільки, що їх дуже небагато. І саме ці люди повинні отримати максимум уваги в цей день від організаторів відзначення. Адже не секрет, що часто увагу на себе перебирають колишні комуністи старшого віку, які насправді якщо й могли воювати, то лише з вояками УПА в п’ятдесятих роках. Тому дані відповідні доручення, щоб можна було з’ясувати, скільки є справжніх ветеранів, чи зможуть вони взяти участь у відзначенні цієї дати, щоб ніхто не залишився поза увагою.
Певні дискусії викликало питання, де саме проводити заходи. Адже загальновідомо, що в міському сквері поховані здебільшого саме енкаведисти, які до середини п’ятдесятих років гинули в боях з упівцями. Справжні солдати, що загинули в боях за Здолбунів, поховані на кладовищі по вулиці 8 Березня. Проте майданчик там не дозволяє проводити загальноміські заходи. Зрештою, таки зійшлися на тому, що відзначення традиційно відбудеться біля пам’ятника в міському сквері. Але водночас Світлана Ніколіна порушила питання про необхідність певної реконструкції пам’ятника. Адже російськомовний напис «Свое бессмертие вам Родина вручила, и не забыты ваши имена» явно суперечить гуманітарній політиці Української держави. Секретар Здолбунівської міської ради Валентина Капітула запевнила, що міська рада не буде вирішувати питання реконструкції пам’ятника без участі громадськості.
Лише одне зауваження: часто від присутніх довелося чути, що от такий формат, бо «тепер такі умови». А що, через рік знову начепимо на держслужбовців георгіївські стрічки і прославлятмемо подвиг радянського народу, що подолав фашизм? Формат такий, бо це історично правильно: українці були в епіцентрі бійні, влаштованими двома тиранами, і перемога одного над іншим не стала перемогою України. Виходячи з цього, потрібно будувати відповідну ідеологію відзначення цього дня. Пам’ятаємо про загиблих, поважаємо живих. Без політичних спекуляцій і перетворення в проросійський імперський шабаш.

  • Дмитрий Королёв

    Але водночас Світлана Ніколіна порушила питання про необхідність певної реконструкції пам’ятника. Адже російськомовний напис «Свое бессмертие вам Родина вручила, и не забыты ваши имена» явно суперечить гуманітарній політиці Української держави.

    Да, видатний громадський діяч. нічого не скажешь…

    • А що, власне, вам не подобається? Чому в україномовному місті напис має бути тільки мовою окупантів?

      • тот же

        то что такие мудозвоны как вы опошляете и подтосовуете под свои видения то что совершенно не так…. ганьба вам.. фу… и расскажите еще как пропала партийная касса в Житомире? ето к старшей камень..

        • Камінь собі на шию повісьте і далі в річку. Ще одна образа користувачів чи адміністрації – бан.

    • Світлана

      У слові “скажеш” немає м’якого знака, принаймні в українській мові…

  • Каріна

    Оце дожилися! Ті, хто визволяв нашу землю тепер вороги! Чому влада не знає імена справжніх учасників бойових дій, напевно тому, що всі зайняті своїми посадами і дерібаном грошей. Соромно. Наші діди цього не заслуговують. Історія у кожного своя (кожен бачить те, що хоче), але така страшна війна до кожного в родину принесла смерть, а ми про це хочемо забути!

    • маринка

      Історія одна. А в іншому випадку це пропаганда. І не звинувачуйте цю владу, бо вона якраз і доручила відповідним службам чітко з’ясувати інформацію щодо учасників бойових дій, чого не зробили ваші улюблені регіонали. А знаєте, чого не зробили? Бо в останні роки діти бігали з квітами до сімдесятилітніх “ветеранів” невідомо якої війни, які приходили на 9 травня з ювілейними медалями і робили вигляд, що “они воевали”. А якщо реально знати ветеранів, то цих совкових парадів ні для кого буде проводити.

    • Каріна, ця земля була з 1917 по 1921 у складі УНР, з 1920 по 1939 у складі Польщі, з 1939 по 1941 в складі СРСР, з 1941 по 1944 в складі Третього Райху, і з 1944 по 1991 у складі СРСР.

      Не забувайте що до 2 світової війни ця територія ніколи не була толком в складі СРСР.

      Як ви думаєте чиї діди тут жили і чи багато з них брали участь у 2 світової війні на боці СРСР?

      Яких таких “дідів” призвали в період 1939 по 1945, коли змінилося 3 влади?

      • Катерина

        Ваші діди напевно воювали за фашистів.

        • Мій дід з Чернігівщини воював. Другий дід з Перемишля переселений на Запоріжжя.

      • Олександр

        Мій прадід Хаврук Микола,житель села Борщівка.Пішов добровольцем,перших днів війни.Пройшов усі війну.Нагороджений двома медалями “За бойові заслуги”

        Мій прадід Констянтин Дем*янюк. Воював на Першому Українському фронті.

        Мій прадід Григорій Янчук.

        Усі прадіди воювали і повернулися живими!!

        Мало прикладів??

        • Мій дід переселений з окупованої території Польщі на схід, інший теж воював і повернувся живим. Що далі?

          • Олександр

            Як ви думаєте чиї діди тут жили і чи багато з них брали участь у 2 світової війні на боці СРСР?

            Яких таких “дідів” призвали в період 1939 по 1945, коли змінилося 3 влади?

            Відповів на 2 питання,ось і все. У кожного в сім*ї будуть приклади, хто і де.

          • таня

            На жаль, у кожного в сім’ї є приклади. Але ЖИВИХ ветеранів одиниці. Тому це все ж день пам’яті… А на парад дев’яностолітні дідусі не підуть.

X