Голові Здолбунівської райдержадміністрації не вдалося обдурити детектор брехні

Голові Здолбунівської райдержадміністрації не вдалося обдурити детектор брехні

Нещодавно відомий рівненський журналіст Олексій Кривошеєв і телеканал Рівне 1 започаткували проект «Детектор», запросивши до участі в ньому політиків і посадовців. Суть проекту в тому, що спершу учасник проходить перевірку на поліграфі (детекторі брехні), потім дізнається, де ж поліграф побачив у його відповідях неправду, і лише після цього йде на програму, де й спілкується з журналістом. Не зовсім зрозуміло, навіщо наперед давати можливість учаснику дізнатися, де ж він схибив, адже тоді в нього є нагода підготуватися до незручних запитань. Проте не всі учасники скористалися й цією нагодою.

Зокрема, став учасником програми голова Здолбунівської районної державної адміністрації Сергій Кондрачук. Програма за його участю вийшла в ефір минулого тижня, і багато охочих уже встигли її подивитися і зробити свої висновки.

Наш сайт також пропонує увазі мешканців району свої висновки щодо того, як же ж відбулося спілкування Сергія з журналістом. Зауважимо, що Кондрачук і Кривошеєв перебувають у доволі дружніх стосунках. Чи вплинуло це на розмову – зробіть висновки самі. Також не забуваймо, що Кондрачук мав можливість наперед ознайомитися з висновками поліграфологів і підготуватись до адекватних відповідей. Чи вдалось це йому – судіть самі.

І ще одне зауваження: допускаємо, що детектор не завжди точний. Можливо, є похибка в самому аналізі чи постановці питань. Нам це невідомо, ми нічого не знаємо про фаховість поліграфологів, запрошених до проекту. Тому насамперед нас цікавлять відповіді Кондрачука. Про них і говоритимемо.

Насамперед, у самій довідці про Сергія Кондрачука є помилка. Головою адміністрації він став не в 2014 році, а в 2015. Несуттєво? Не скажіть! Адже одна справа – бути призначеним після Майдану, на хвилі очікувань і піднесення. І зовсім інша – стати керівником району в результаті колотнечі і інтриг, спрямованих проти того, з ким ще вчора стояв нібито по один бік барикад.

На старті розмови Сергій Кондрачук відверто сказав, що очікував більш широкої дискусії, а не лише про неправомірну вигоду, про відкати і хабарі. Респект за щирість, адже саме в «широкій» дискусії ні про що Сергій неперевершений майстер. З конкретикою складніше.

Допускаємо, що історія про друга Романа з мопедом цілком правдива, і що єдиний раз, коли голова адміністрації звертався до поліції в приватних справах, пов’язаний саме з цим. Допускаємо і те, що родичі Кондрачука не працевлаштовувались головою на їх прохання на різні посади. Хоча, може ми й не все знаємо, але щось не пригадуємо родичів Бухала – Шуля – Євчука – Кінаха – Ніколіної, які б десь були працевлаштовані за протекцією. Так що ніякого особливого подвигу в цьому немає. Звичайна практика для району.

Найкумеднішою виявилась відповідь щодо ведення приватного бізнесу. Вірніше, Кондрачук відповів, що бізнесу не має, але детектор цю відповідь кваліфікував як неправдиву. І ось тут прозвучало геніальне пояснення! Сергій вважає, що «організм відреагував» так тому, що за кілька днів до проходження поліграфа він продав кішку, привезену зі сходу. Коментувати нічого – коментар фахівця-психолога є в програмі, і він дуже конкретний і коректний. А далі – емоції Кондрачука, які навіть у лояльного Олексія Кривошеєва викликали фразу «Чого ти злишся?». Ну що тут скажеш? Справді треба б досліджувати і шукати. Причому багато хто в районі знає, де і що шукати. З іншого боку, всі чудово розуміють, що довести причетність Кондрачука до бізнесу, зареєстрованого на інших, майже неможливо. Як би там не було – поліграф зафіксував брехню, і голова адміністрації пояснити її не зміг.

Згідно даних детектора брехні, Сергій приймав рішення, фінансово вигідні його близьким. Тут треба визнати неконкретність формулювання. Сам Кондрачук до близьких зарахував лише найближчих родичів. Але коло людей, яких можна назвати близькими – це і однодумці, і друзі, і навіть співпрацівники. І такі рішення точно були.

Проте звернути увагу хочеться на інше. Кондрачук чесно визнав, що від багатьох рішень має політичну вигоду. Адже, коли його просять щось зробити, то він, забезпечуючи фінансування об’єкта, потім приїжджає на відкриття – і так, це політична вигода. Сам того не розуміючи, наш справді зовсім молодий голова раптом довів, що ментально він не просто старий, а ще й має абсолютно схиблену московську систему координат. Таке враження, що перед нами такий собі московський боярин, якому треба вклонитися, попросити, і тоді ті ваші вікна (чи дах, чи фасад) будуть зроблені. А тоді вклонитеся ще раз, запросивши його на відкриття, і ще раз подякуєте. Ну просто «спасибо дорогому Леониду Илличу за наше счастливое детство» (хто пам’ятає Брєжнєва – зрозуміють)! Хіба це право лише голови – визначати, кому вікна-двері, а кому нічого? Тепер ясно, чому на останній сесії, втративши контроль над бюджетною комісією, так роздратувалися члени БПП «Солідарність». Адже тепер ланцюжок цих «челобитных царю» буде розірвано, і не лише Кондрачук визначатиме, що де робити.

Ну й про зарплату… Коли голова адміністрації мотивує скорочення ставок секретарів у кількох великих школах району фразою «я вважаю, що зараз з тими три двісті і нуль сімдесят п’ять буде нормально», це страшно. Тобто він щиро переконаний, що 2 400 гривень нормальні гроші для життя людини. Менше ста доларів… Не дивно, що з країни сім’ями втікають люди, які ще вчора давали собі раду і жили. Адже в жодній країні світу їм не скажуть «вам забагато 120 доларів на місяць, вистачить і 90».

Коли Кондрачука запитали, чи отримував він лівий заробіток, виконуючи вказівки керівництва області, він якраз і показав своє вміння «широко» висвітлювати тему. Шляхом карколомних і геть нелогічних фраз ні сіло ні впало вирулив на асоціацію «хабар – «Батьківщина», ще й приплутавши туди секретаря Здолбунівської міської ради, яку нібито й назвав порядною жінкою, а водночас непрямо звинуватив у хабарництві через належність до «Батьківщини. Вмінню Сергія маніпулювати завжди можна було лише аплодувати! Ніхто його не питав ні про хабарі, ні про «Батьківщину», ні про секретаря міської ради. Але він різко повів дискусію в сторону, щоб не відповідати на незручне запитання – адже поліграф засвідчив, що ліві заробітки за виконання вказівок керівництва області були! І знову ж Сергій маніпулював, коли сказав, що керівництво області – це спершу Віталій Чугунніков, потім Олексій Муляренко, а вони, за даними детектора брехні, непричетні до таких вказівок. На жаль, за практикою, що склалась ще в часи президентства Кучми, справами відкатів, нечесних тендерів і всяких інших корупційних схем ніколи не займаються перші особи області. Зазвичай це або довірені заступники, або інші наближені персонажі. Про це ж сказала в коментарі і психолог. Коли кілька днів тому згорів новенький дуже недешевий автомобіль одного з заступників Муляренка, журналісти висували й версію помсти за нечесно проведені тендери. І він теж «керівництво області», причому благополучно працює вже з третім головою! Видно, цінний кадр…

Щодо протягування рішень, які фінансово вигідні Кондрачуку (а поліграф засвідчив, що таке є), Олексій Кривошеєв сам почав шукати відповіді на це питання. Водночас відповіді від Сергія не було – «я не знаю, чому організм так відреагував». Організм , видно, знає більше, бо таки відреагував… Добре хоч те, що Кондрачук визнав: будучи головою ради, Василь Тимощук міг протягнути будь-яке рішення…

Багато часу витрачено в програмі на тему Володимира Ковальчука і його головування в обласній раді. І хоч сам Кондрачук виразно пожвавився і з задоволенням міркував про перипетії обрання свого друга, насправді це якраз не так уже й цікаво людям. Хто кому допомагав, чи відповідало це «лінії партії» – все це навколополітична метушня, яка важлива (бо формує владу), але в якій звичайний громадянин зазвичай не орієнтується. Рівненським журналістам, у яких стосунки з Ковальчуком не склалися, це цікаво. Виборцям – значно менше. Хоча так, вміння бути і в партії влади, і тодішню «радикальну» опозицію підтримати – це ще один штрих до портрета нашого багатогранного голови.

Дуже цікавими виявилися міркування Сергія Кондрачука щодо хабарів. Його трохи не про те питали, але в цьому діалозі Олексій Кривошеєв виявився на висоті, зауваживши головне – з влади багато питають, бо саме вона встановлює правила гри! Щодо Сергія, то він поставив поруч двадцять гривень, покладених у кишеню халата медсестри, і кількасоттисячні відкати з мільйонних об’єктів! Скажете, яка різниця – хабар є хабар. Та звісно, це в будь-якому випадку порушення закону. Але за крадіжку з квартири і за вбивство таки передбачено різні покарання, хоч і те, і те – злочин. Те ж саме й з хабарями. Не виправдовуючи нікого, просто закликаю уявити ту ж таки медсестру: мінімальна зарплата, дитина (а то й дві) в школі, комуналка… Її двадцять гривень теж злочин. Але з іншого боку той же заступник голови обласної адміністрації, з новеньким електромобілем за десятки тисяч доларів. За зарплату це не купиш…

Так що, погоджуючись з Сергієм, можемо сказати: люди винні. Винні, бо терплять при владі мільйонерів з краденими грошима, що довели народ до злиднів. Винні, бо ось і наш герой вважає, що 2 400 – достатня зарплата.

Олексій Кривошеєв під кінець програми сказав «Не вірю»… Але Кондрачуку здалось мало, і він вирішив доповнити свій образ останнім штрихом. Якась казкова історія про чиновника-благодійника, що взяв відкат, щоб передати мамі хворої дитини, не менш фантастична, ніж байка про продане кошеня. Таким чином, повертаючись до нашої медсестри з її двадцятьма гривнями, можна виправдати її – вона не собі, вона щоб прогодувати дітей.

Команда, яка не виправдала очікувань (хоч він сам її частина); місцеві чиновники; машина, подарована батьком, – усе це череда маленьких нюансів.

Ну й родзинка на кексику – ціна людини. Щира відповідь, за це респект. Але суть її настільки гнила, що оторопів і журналіст у студії. Кондрачук має право вважати, що кожна людина має свою ціну, орієнтуючись на себе. Але де ціна кожного з загиблих за Україну в різні роки і століття? Людей, які покидали сите й затишне життя, щоб віддати його за свій народ. Людей, яким пропонувались матеріальні блага й посади, а вони йшли в бій. Ми не порівнюємо нашого героя з Тарасом Шевченком, Василем Сліпаком, В’ячеславом Чороноволом, Василем Стусом, іншими героями нації. Просто варто було сказати «я маю свою ціну», а не узагальнювати всіх по собі. І якщо вже «кожна людина має свою ціну» як висновок зі спілкування зі своїм оточенням, то це ще й образа тим, хто поруч з Сергієм у житті.

Зрештою, дивіться самі. Можливо, ваші висновки будуть іншими.

  • Петро Воля

    Від кого і коли оця “амбіційна” молодь навчилася “словоблудити”.І головне на все є відповідь.Таке враження від побаченого сюжету, що йде “захист дисертації”-, доводяться теореми, аксіоми, по новому трактуються закони….Особливо ліричний відступ про кішечку.Ну просто піддав настрою і розвеселив в свято!

X