Хто і коли розрахується за здолбунівське “кільце”?

Транспортна розв’язка на вулиці Шкільній уже довела і свою потрібність, і якість виконання робіт. Може, не всі звернули увагу, але коли йшли сильні дощі, зливова система на розв’язці спрацювала на відмінно – води не було! Тим, хто в Здолбунові не жив з дитинства, нагадаємо, що вічний потоп на цьому перехресті інколи змушував людей обходити бічними вуличками, бо подолати «море» по коліна у воді наважиться не кожен.
Але головне – зручно водіям, зручно пішоходам. І естетичний вигляд теж незгірший.
Здавалось би, радіти, що місто отримало такий об’єкт. Але ж у нас у міській раді є група депутатів, яким чим гірше, тим краще. Тому підрядник за роботу не отримав і половини грошей! Досі…
Чому? Ну що ж, тут дещо детальніше. Розв’язка є частиною масштабнішого проекту, що має назву «капітальний ремонт вулиці Шкільної». Цей проект включає в себе не лише «кільце», а й ремонт дорожнього покриття вулиці Шкільної аж до траси, з обладнанням «кишеньок» під зупинки. В’їзну вулицю, певною мірою обличчя міста, латають щовесни, бо ями роблять її непроїзною. Цей об’єкт включено до відповідних обласних програм, і тендер проводило обласне Управління капітального будівництва.
Тут маленький «ліричний відступ». Пам’ятаєте, як минулого року через неякісно і невчасно виконані роботи затопило дощами Гільчанську школу? Тоді наш голова адміністрації постійно наголошував: об’єкт не наш, це обласний об’єкт, за все відповідає УКБ. Ви колись чули, щоб міський голова сказав, що «кільце» не наш об’єкт? Отож-бо – різниця в підходах.
Ну але повернемося до розв’язки. Отже, підрядником стало ПрАТ «Рівнеавтошляхбуд». Нам пощастило, бо фірма славиться якістю виконаних робіт. Вся кошторисна вартість становить трошки більше як 6 мільйонів гривень, з них розв’язка 2 300 тис.грн. І з них наразі фірмі проплачено аж 800 тисяч гривень! Тобто борг за вже виконані роботи становить півтора мільйона гривень!
Є два рівні вирішення проблеми. По-перше, дати гроші з міського бюджету. Але це гроші чималі, вони в місті не зайві на інші об’єкти. Тим більше що вже проплачені кошти якраз і є частково з міського, частково з районного бюджету. Можна зрозуміти наших «борців» за чистоту помислів міського голови, які кажуть – «хай область фінансує». Але все ж місто має хоч частинами розрахуватися з підприємством, бо цей борг уже став проблемою. Той же підрядник мав уже восени почати роботи на вулиці Шевченка, проте наразі ніхто нічого робити не поспішає. І справедливо – треба розрахуватися за вже зроблене. Та й хто йому гарантує, що завтра депутати не передумають і не заберуть фінансування з об’єкта? Скажете, а як же промерська більшість, вона ж є? Є, і голосувала на останній сесії, доводячи свою ефективність. Проте перевага в один голос робить цю більшість таки дуже вразливою. Відсутність одного депутата може призвести до зриву сесії, і ми вже цей варіант бачили.
Ясно, що профінансувати розв’язку мав би частково обласний бюджет. Проте жодної копійки на нього не надійшло. А знаєте, чому? Бо в нашій наскрізь корупційній системі, незмінній попри Майдан і патріотичну риторику депутатів, має бути хтось, хто «приробить рішенню ноги»,як колись казав ще кучмівський чиновник. І от такого «хтося» немає. Є два депутати обласної ради, які позиціонують себе як здолбунівчани. По-перше, справді обраний мешканцями міста Владислав Сухляк. По-друге, не обраний Володимир Ковальчук, що не заважає йому скрізь говорити про себе як про здолбунівського депутата. Чому вони не допомагають місту? Треба спитати їх, мотиви можуть бути різними. Оскільки Ковальчук очолює боротьбу проти міського голови Ігоря Ольшевського, він точно нічого не робитиме для фінансування міських об’єктів. Сухляк під час конфлікту в міській раді просто мовчав, але його дружні стосунки з антимерською коаліцією натякають, що заважати місту він, може, і не буде. Але й допомагати не рветься.
Водночас після останньої колегії районної державної адміністрації Сергій Кондрачук подякував і Владиславу Сухляку, і Володимиру Ковальчуку за залучення коштів з бюджетів різних рівнів. Що ж, схоже, що місто залишилося сам на сам зі своїми проблемами. І нічого, міська влада дає собі раду.
Проте за розв’язку розрахуватися таки треба. І це вже спільна відповідальність кожного депутата і кожного представника влади.

  • Alex

    Замовник обласне Управління капітального будівництва, підрядник – Рівненська фірма, а розраховуватися з ними має Здолбунів з міського бюджету. 0 гривень 0 копійок з обласного бюджету і 2.3 мільйони навантаження на міський бюджет – це занадто, Здолбунів – не Рівне і навіть не Вараш, щоб викидати такі суми за раз. Не знаю, чим думало обласне Управління капітального будівництва, коли замовляло це будівництво на таку велику суму, знаючи, що з обласного бюджету ніякого співфінансування не буде.
    В ідеалі варто домагатися співфінансування з обласного бюджету, щоб це кільце не зробило аж занадто велику дірку в міському бюджеті, ну а тут вже прапор в руки депутатам облради від Здолбунова. Та й міська рада не повинна стояти осторонь, а лобіювати виділення хоч якоїсь частини коштів з області, раз для міського бюджету сума дуже і дуже солідна.

  • Костя Согін

    Хто сприяв встановленню пластикових вікон в школі 6; хто допоміг паркетом у міський музей; хто… – злісний пан Ковальчук.

    • Щойно якраз в Рівненської журналістки Інни Білецької прочитав: “Коли людям як дар підносять те, чим їх зобов‘язані забезпечити і шкільний автобус від нардепа – це привід пишатися – це називається відчай. Бо електорат радіє, а ще він зрадіє дитячому майданчику за державні кошти, які вибив нардеп, щоб фірма кума і дружини могла заробити, то це відчай.
      Коли люди ведуться на подачки і слухають про будки – то хочеш, щоб вони були покарані за свій вибір.
      Може, припинити відкривати їм очі? Їм же так комфортніше.”

      • Костя Согін

        Узагальнення, що всі люди ведуться на подачки – некомпетентне, так само як необ’єктивний аналіз політичної реальності – депутати щось та й роблять корисне для людей не без фінансової вигоди для організацій, які вони реально представляють. Такі вже політичні традиції в Україні. Журналіст, який публічно сумнівається у необхідності власної роботи, втрачає здатність переконувати.

X