Вибори вже дихають нам усім в обличчя… Менші й більші депутати, претенденти в депутати і просто активісти вервечками потягнулися до виборців, переконувати їх у власній потрібності й незамінності.

Старт дав президент, який раптом вирішив під час свята початку навчального року дітям (!) пояснювати, що таке нова українська школа. І це при тому, що всі й неодноразово підкреслювали, що промови чиновників і політиків на святах – неприпустимий моветон… Так, президент міг розповідати про нову українську школу – наприклад, у педагогічному університеті студентам. Це було б доречно, ще й поради б заодно отримав від тих, хто завтра ту школу творитиме. Але ж ні, потрібна була «картинка» з дітками, її й організували, знівелювавши саме поняття нової школи…

Не відстають і наші депутати. Не називатиму прізвищ, бо ж суть не в тому, щоб когось принизити чи образити. Може ж, спам’ятаються і більше так не робитимуть?

Один подарував футбольній команді інвентар, і сам же написав про команду: «діти для мене стали як рідні». Ви вірите, що десяток дітлахів стали депутату рідними? Звісно, ні… Навіть вчитель, якщо він при пам’яті, ніколи не назве своїх учнів рідними. Бо це лукавство. А якщо людина злукавила тут, то чи буде відвертою в іншому? Навряд…

Але то ще півбіди. А от цитати з інших постів… « Ось і цим деревцям, які школі подарував мій колега Володимир Ковальчук і ми разом із першокласниками їх посадили, ця увага буде не зайва.»  «Щоправда я ще відлучився до першого класу, куди мене запросила дирекція школи і провела за руку маленька Вероніка». «Так, вже не було десятків усміхнених обличь і спалахів смартфонів, але якщо це заставило замислитись когось, то мій візит в школу не був даремним!»  «Я тут сьогодні не лише як депутат і розкажу не лише про свято. Я прийшов сюди тому що ви батьки вперше зайшли до класу як і ваші діти і у вас є унікальна можливість бути причетними до виховання особистості, громадянина починаючи із перших днів дорослої соціалізації вашої дитини.»

Про що це депутат? Правильно, про себе… Ну й трошки про колегу. Те, що «колега» належить   до партії, яка в усій Україні прославилася корупцією і популізмом, а в Рівному ще й бурштиновими розборками, то неважливо. Адже проблема в батьках, які не там припаркували машини чи не так вчать дітей демократії. А прийти в школу і десять разів сфотографуватися поруч з людиною, що десять років під час виборів практикує підкуп виборців, – це норма. Зразок демократії і відвертості…

Добре, депутати допомогли школам, футболістам, ще комусь. Скажете, хіба це погано? Так і пишуть люди в коментарях – «дякуємо, що допомагаєте»…

А в той самий час ще один депутат перерахував вчергове значні кошти на лікування онкохворих діток. Без повідомлень у ФБ, без піару. Більше того, батьків і родичів попросили не афішувати цей вчинок. Мовляв, це ж нормально для нормальних людей – допомагати, не чекаючи подяки…

Ще древні троянці говорили «Бійтеся данайців, що дари приносять». І поки для українського виборця не стане нормою категорично не голосувати за «ходоків» з подарунками, ми будемо мати при владі тих, хто купує наші голоси, хто вважає нас людьми нижчого сорту, які заслуговують повчань і зневаги. Цих «данайців» у наступні місяці будуть десятки й сотні. І якщо ми справді хочемо змін у суспільстві, маємо змінитися самі. Хто хоче і може допомогти, хай робить це тихо. Бо лише за відсутності вигоди це меценатство. А в іншому випадку – підкуп голосів майбутніх виборців.

X