Попри свій не такий уже й молодий вік, Здолбунів не має слави історичного міста. Чи виправдано це, питання суперечливе, але навіть відсутність звичного для більшості районних центрів краєзнавчого музею доволі показова. Проте музей в місті є. І це музей-квартира Миколи Приходька. Якщо це прізвище вам нічого не говорить, не поспішайте звинувачувати себе в невігластві. Насправді ця суперечлива постать і досі не викликає в істориків особливого пієтету, так що незнання його звичайними громадянами цілком логічне.

Але про наявність музею люди в місті мали б знати. Якщо ви не знаєте, то згадайте переїзд на 142 км, там є така собі невеличка хатинка з колодязем на садибі. Це і є музей. Чи бачили ви його колись відчиненим – теж сумнівно. Сьогодні опитані громадяни, які чекали електричку, сказали, що щодня їздять на роботу й з роботи, але музей завжди закритий. Зауважимо – це було після дванадцятої години, у цілком робочий час.

Президія районної ради сьогодні розглядала питання доцільності функціонування музею. Начальник відділу культури Олена Мазепа підготувала довідку, у якій йдеться про те, що доглядачем музею-квартири працює з 1997 року Шевченко Оксана. Далі йде короткий опис музею і історія його створення. Присутні на засіданні дізналися, що в музеї є книжкові експозиції та виставки, збройна експозиція та експозиція з речей партизанів визвольного руху, а саме: учбові гранати, карабін, диск від кулемета, порожня кулеметна стрічка, противогаз (так написано в довідці), саперна лопата, парашут Д-1. «Експозиція інших речей доби Великої Вітчизняної війни складається з різних предметів побуту, які належали громадянам нашого міста чи партизанам, або учасникам Великої Вітчизняної війни, зокрема це колекція монет та банківських купюр 20-30 років, шинель військова учасника Великої Вітчизняної війни, ветерана В.Кашубського, також гіпсові забронзовані погруддя-бюсти М.Приходька та Дмитра Мєдвєдєва». Далі в довідці стверджується, що в музеї щоденно ведеться книга обліку. Вочевидь, саме керуючись цією книгою, названа цифра в 839 відвідувачів у 2013 році. Також довідка говорить про раритетні фотографії нашого міста, про прокат «книжкової літератури», а також про дослідницько-пошукові роботи, які проводить музей.

Присутня на засіданні доглядачка впевнено розповіла про свою роботу, але депутати вирішили таки дати два місяці відділу культури і самій доглядачці для розробки проекту реформування музею.

Проте після засідання депутат Рівненської обласної ради Ніна Путіліна, депутати Здолбунівської районної ради Олександр Колінько та Петро Ворон, а також Світлана Ніколіна і Вікторія Лех поїхали до музею. Те, що побачили у вікні, бачите на фото й ви. Коли “пішла у відділ культури”, коли планує повернутися – цілком незрозуміло. Ми перетелефонували за вказаним номером, пані Оксана невдовзі прийшла. На жаль, книг обліку ні теперішніх, ні попередніх нам ніхто не показав. Пані Шевченко стверджувала, що вони в неї вдома. Сам музей справляє гнітюче враження, адже там немає жодного оригіналу фотографій чи документів, які згадувалися в довідці. Колекції монет і купюр ми не побачили, а щодо збройної експозиції, то кілька предметів назвати експозицією таки складно. На запитання, для чого існує музей, доглядачка відповіла, що для розповідей про історію і демонстрації матеріалів. Зауваження, що про історію діти дізнаються на уроках історії, а будь-які зображення перефотографованих матеріалів можна знайти в інтернеті, не справили на пані Оксану жодного враження.

Один з присутніх сказав на виході, що треба заборонити пускати в цей музей дітей. Бо й справді, це не просто сумно, це соромно – витрачати хай і невеликі бюджетні кошти на такий «заклад культури». Точно знаємо, що деякі шкільні музейні кімнати виглядають куди достойніше.

Ну й насамкінець… Десь о третій годині ми знову під’їхали до музею. Двері цілком передбачувано виявилися зачиненими. Папірець з написом «Пішла в відділ культури» висів на своєму місці…

X