Міський голова Здолбунова проти адміністрацій і за справедливі податки

Міський голова Здолбунова проти адміністрацій і за справедливі податки

Революційні події в Україні знищили режим Януковича, але зовсім не убезпечили країну від наступних потрясінь. Адже не факт, що через якийсь час новий «янукович» не створить собі комфортне середовище, яке змусить людей знову захищати себе всіма доступними способами. Зрештою, українські громадяни намагалися змінити не лише персонажів при владі, а систему влади.

Найбільші проблеми з попереднім українським урядом мали органи місцевого самоврядування – міські і сільські ради. Водночас саме від них найбільше залежить щоденне життя громадян. Тому не дивно, що міський голова Здолбунова Ігор Ольшевський вніс свої пропозиції щодо організації системи державного управління на розгляд Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Асоціації міст України.

Зокрема, першим пунктом є ліквідація обласних та районних державних адміністрацій, а відповідно другим – створення виконавчих комітетів районних та обласних рад, очолювати які в перехідний період мали б голови рад. Звісно, ця точка зору зараз доволі популярна на фоні всіх зловживань місцевих адміністрацій за останні роки, проте є одна проблема, яка не дозволяє багатьом фахівцям її підтримати. По суті, єдиним чинником, що об’єднує зараз Україну в єдину державу, є президентська вертикаль влади, представлена саме адміністраціями. Уявімо на мить, що адміністрації скасовано, а вся влада перейшла до рад. Чудово! – скажете ви, маючи на увазі ради нашого регіону. Але чи треба нагадувати, що є ради Сходу й Півдня, у яких представлені лише антиукраїнські по суті сили? Якщо ми хочемо отримати 25 удільних князівств, де нікому не підконтрольні й ніким не керовані місцеві князьки будуть діяти на власний розсуд, прикриваючись волею народу, то скоро поруч з Кримом отримаємо ще десяток подібних проблем. Вочевидь, на сучасному етапі розвитку держави розширення повноважень міських і сільських рад має відбуватися, а от районні й обласні таки мусять контролюватися єдиним органом президентської вертикалі, яким зараз і є адміністрації.

Третьою пропозицією є обрання голів районних та обласних рад усіма виборцями відповідного району чи області шляхом таємного голосування. Це пропозиція цікава, вона б унеможливила міжпартійні «договорняки» під час обрання голів відповідних рад.

Четвертою позицією Ігор Ольшевський пропонує закріпити право висування кандидатів на посаду міського голови за трудовими колективами, зборами громадян за місцем проживання, а також дати можливість самовисування, не «прив’язуючи» кандидата до політичної партії. З одного боку, міські голови нібито від цього виграють, позиціонуючи себе як господарників без політичної прив’язки. З іншого боку, це давні ще радянські норми, і скасовані вони були саме тому, що давали можливість деяким надто хитрим персонажам уникати будь-якої політичної позиції навіть у найскрутніші для країни часи. Хоча, на нашу думку, істина десь посередині. Бо хто тепер пам’ятає, від якої політичної сили на попередніх виборах висувався той же Ігор Ольшевський? Обирали саме його, а не партію, яка його підтримала.

А от п’ятий пункт про створення муніципальної міліції з її повним підпорядкуванням органам місцевого самоврядування абсолютно логічний і, мабуть, ні в кого не викличе жодних сумнівів у необхідності його реалізації. Зрештою, Майдан довів здатність людей самим себе захищати всупереч навіть державним інституціям. Тому муніципальна міліція, вірніше, її законодавче обґрунтування, має бути створена найближчим часом.

Шостий пункт складний для розуміння більшості громадян, але проблема, якою викликана його поява, дуже серйозна. Це казначейство, яке блокує вже третій рік нормальну роботу місцевих рад, не даючи можливості навіть при наявності коштів на рахунках розраховуватися за виконані роботи. Підприємці, які місяцями й роками чекають грошей за свою роботу, просто відмовляються працювати з місцевими радами. Проблема казначейства є, воно взагалі не завжди було у фінансовій системі України. Проте створювалось саме як запобіжник зловживань у бюджетній сфері, тривалий час якісно виконувало свої функції, а от уряд Азарова навіть у такій схемі знайшов можливість зловживань. Тому пропозиція може бути розглянута по факту виникнення проблеми, але єдиним запобіжником такої ситуації може бути лише наповнення бюджетів усіх рівнів через нормальний розвиток економіки.

Подібний за логікою сьомий пункт, де пропозиція розглядати як такі, що проходять через тендер, лише суми закупівель у межах від 300 тисяч гривень (для будівництва – від 600 тисяч). Зловживання і організований хаос у сфері тендерного законодавства не зміняться зі зміною суми закупівлі, до якої застосовуються тендерні процедури. Просто потрібно нарешті забезпечити використання в Україні європейських стандартів закупівель за бюджетні кошти, забувши про сто разів перекроєне «законодавство», запропоноване ще в 2006 році незабутніми для всіх причетних Осикою і Яценком, які тоді були вірними «бютівцями», а потім стали такими ж вірними «регіоналами». В обох випадках вони справно забезпечували партійні каси коштами від українських тендерних процедур, яким може позаздрити й сицилійська мафія. Тому вносити косметичні зміни до завідомо корупційного закону навряд чи доцільно – суть не зміниться.

А от запропоноване скасування екологічного податку за утилізацію автомобілів – пункт беззаперечний. Черговий економічний злочин уряду «регіоналів» має перейти в минулий час безумовно й у найкоротші терміни.

Те ж саме стосується пропонованих змін щодо сплати транспортного податку до місцевих бюджетів на 70%. Наші дороги й так годяться лише для танкових військ, а те, що місцеві ради залишилися практично без коштів на їх ремонт і утримання, взагалі загрожує перевести країну з розряду напівцивілізованих до цілком нецивілізованих. Тому – цілком підтримуємо пропозицію міського голови.

Також підтримуємо пропозицію про оподаткування підприємств за місцем розташування в сумі 10% податку на прибуток. Адже не секрет, що підприємства оподатковуються за місцем реєстрації. Часто найбільші з них платять податки Києву, залишаючи сам на сам з порожнім бюджетом місто, де вони реально розташовані. Для Здолбунова ця проблема стала максимально актуальною через реорганізацію залізниці. Тепер ми практично нічого не отримуємо від підприємств галузі, розташованих у місті.

Дуже складна для розуміння пропозиція номер одинадцять, по суті, зводиться до того, що у випадку з містами – районними центрами, що не мають обласного підпорядкування, ми маємо хронічне недофінансування по всіх статтях, бо не враховується кількість населення для розрахунку необхідних видатків. Тому чим менше містечко, тим легше йому виживати. Для середнього ж розміру міста, яким є й Здолбунів, це обертається проблемами з фінансуванням тих же садочків – коштів для дошкільних установ не вистачає завжди.

Ну й остання пропозиція стосується вічної проблеми бродячих собак. Треба сказати, що й пропозиції немає – є обтічне формулювання про внесення змін до закону, які б дали можливість регулювати кількість собак, коли вона перевищує критичну. Яка кількість є критичною, хто саме це має визначати і за якими критеріями? Ну й, зрештою, які механізми? Якщо відстріл, то жодна інституція таких змін до закону не внесе – в сучасному світі це вважається неприпустимою жорстокістю. І справедливо, до речі. Щодо цивілізованих методів, то вони, хоч і витратні, але справедливі по відношенню до тварин, які не винні в тому, що народилися на вулиці. Звісно, завжди знайдуться ті, хто скаже, що коштів не вистачає навіть на людей, а то ще на собак витрачатися! Проте це теж одна з європейських норм, без якої ми ніколи не станемо частиною європейської спільноти.

Загалом пропозиції міського голови цікаві. Попри сприйняття чи несприйняття окремих з них тими чи іншими інституціями, приємно, що наш голова має свою точку зору на багато питань державного будівництва і готовий пропонувати свої напрацювання уряду та парламенту країни.

 

X