Усе в житті треба робити вчасно. 14 червня 2017 року Здолбунівська міська рада прийняла рішення про демонтаж пам’ятника Миколі Приходьку і перенесення його в двір краєзнавчого музею. Рішення стало наслідком Закону про декомунізацію, адже Приходько був членом загону НКВД «Переможці», який займався диверсійною діяльністю. Наслідком цієї діяльності стали масові вбивства та арешти членів українського націоналістичного підпілля і просто мешканців Рівного та Здолбунова.

Нагадаємо, що Микола Приходько похований у Рівному, і бажаючі вклонитися пам’яті здолбунівчанина цілком можуть це зробити біля його могили.

Але міська рада рішення не виконувала. Довго не виконувала . Аж поки ностальгуючі за радянською окупаційною владою громадяни не організували збір підписів з вимогою залишити пам’ятник на привокзальній площі. Підписи, до речі, активно збирав Роман Прилуцький. Ага, той самий вчитель ЗОШ №5, який за привітання «Слава Україні!» учня за вухо до дошки потягнув. І коли комунальники нарешті зібралися демонтувати пам’ятник Приходьку, готові і вже розігріті громадяни певних поглядів були готові – проклинали, погрожували і не пускали працівників до пам’ятника. Поліція стояла собі осторонь. А чого, це ж не проблема, коли людям погрожують розправою за виконання роботи – хай собі.

Далі міська рада зробила вигляд, що нічого не відбувається. Про цей пам’ятник ніхто й не згадує. Ні районна рада, ні районна державна адміністрація ніколи й не намагалися вплинути на виконання закону про декомунізацію.

А пам’ятник стоїть. Хоча який там пам’ятник! Потворне напівзруйноване одоробало, яке справді цинічно знущається над людиною, яку мало б зображати. До речі, те, що жоден з захисників пам’ятника, у тому числі ображені члени родини Приходька, нічого не зробили за останні років п’ятнадцять, щоб привести його до ладу, говорить лише про те, що не треба їм той Приходько. Це лише привід, щоб поностальгувати і щоб звинуватити владу в неповазі до героїв (хоч з героїзмом диверсанта Приходька все доволі зрозуміло).

І ось дочекалися – широкий резонанс отримало повідомлення одного з сайтів, що пам’ятник Приходьку розмалювали нацистською символікою. І вже неважливо, що розмалювали чи не за місяць до того, яке той сайт про це написав. Що в Здолбунові живого скінхеда чи нациста в очі ніхто не бачив. О та символіка і не нацистська взагалі, і щоб це знати, досить відкрити Вікіпедію. Я не кажу, що намалювати якийсь набір букв і цифр на пам’ятнику – це добре. Але я вважаю, що куди більшим знущанням є сам його вигляд. А той напис, який і справді використовується доволі специфічним рухом у США, виглядає провокацією тих, кому вигідно довести, що от фашисти-нацисти розписали пам’ятник, бо ж Приходько герой, бо ж боровся проти них…
Судячи з коментарів до цієї події, обурені громадяни з готовністю порахували цей напис вандалізмом і варварством. Демонтовувати пам’ятник тепер буде ще важче…

Отже, завдяки бездіяльності насамперед міської ради ми маємо джерело напруження в місті, яке може вибухнути будь-коли. Бо рано чи пізно ця недоруйнована скульптура розвалиться природнім шляхом. І чи не звинуватять тоді в цьому теж якихось нацистів, чи не вийдуть захищати «нашу історію» люди з про радянськими поглядами?

І насамкінець: я вже колись писала, що всі пам’ятники, крім надмогильних, не є священною коровою. Ми майже не бачимо в світі пам’ятників, які б простояли сотні років. Бо час, зміна пріоритетів і естетичних вподобань людей роблять свою справу. Перенести пам’ятник до музею – не вандалізм. Демонтувати його – не вандалізм. Це нормальна практика всіх держав, які постійно оновлюють і змінюють суспільний простір. Тема про «вандалізм» накинута нам на початку проголошення Незалежності з Москви, адже їм було важливо, щоб символи чужої держави протрималися в Україні чимдовше. Люди міняють пам’ятники навіть на могилах найближчих людей. Тут ми маємо справу зі зруйнованою дешевою скульптурою, яка не становить жодної цінності. Рішення доведеться приймати. І варто це зробити вже, бо страх взяти на себе відповідальність не найкраща риса для представників влади.

 

X