Три роки від Революції Гідності, дванадцять років від Помаранчевого Майдану… А під вікнами Здолбунівської районної державної адміністрації кілька сотень працівників бюджетних установ, учителів і директорів шкіл. Чому вони тут? Відзначаємо День гідності і свободи. Взагалі сама така постановка питання вже доволі суперечлива – говоримо про гідність і свободу, а водночас «запрошуємо» на захід людей, які ніколи б не прийшли на нього без «нагадування» керівника. Де ж тут та гідність і та свобода? Звісно, для переважної більшості присутніх події трирічної давності зовсім не чужі, не байдужі. Може, вони й не були на холодних барикадах Хрещатика, але точно співпереживали хоча б під телевізором. Дехто й допомагав Майдану чи то грошима, чи то продуктами, чи теплими речами. Так що це і їх день також. Але ж були на майдані біля адміністрації і ті, хто визирав через зашторені вікна, коли до тієї ж адміністрації прийшли тисячі здолбунівчан «викидати з кабінету Шуля». Були ті, хто не дозволив відправити в школи листа для збору підписів на підтримку Майдану – «школа поза політикою». Чомусь вчора вона, та школа, поза політикою не була – вчителі складали майже половину присутніх. Бо вже можна? Бо є Указ Президента про відзначення? А мав би бути «указ серця» – тоді, в січні-лютому 2014 року, коли хлопчики падали на сніг під кулями снайперів, а освітянські чиновники мовчки ходили на роботу. Хоча саме вони, вчителі, мали б тоді кричати найголосніше про порушення людських і моральних прав, про побиття і вбивства. Так, були й відважні вчителі, але їх була жменька, і на їх збори тоді ніхто з відділу освіти не прийшов…

img_6317А ще… В місті є Площа Героїв Майдану, а відзначення було чомусь біля адміністрації. Щоб пам’ятали і боялися? Та ні, просто щоб в холодний день було ближче до теплих чайників у кабінетах і до обіду «на Михайла», який у Здолбунові традиційно особливий, майже різдвяний. Як казав один з «майданівців», тому й проводили захід о 12 годині, щоб до 13 справитися і не перебивати людям обід.

img_6305Були традиційні виступи, цього разу голови адміністрації Сергія Кондрачука і заступника голови ради Олександра Бухала. Звісно, точка зору суб’єктивна, але цього разу куди кращим був виступ Бухала. З правильно розставленими акцентами, зі згадкою хоча б про те, що в кожного покоління своя місія в боротьбі за незалежність. Бо в Кондрачука зазвичай історія України починається з нього самого.

img_6309Як і завжди, «учасник Майдану», а заодно й представник сотні самооборони Юрій Пшеничний традиційно повчальним тоном розповів нам, як жити далі. Нового нічого – в контексті належності «сотника» до Блоку Петра Порошенка «Солідарність» головною була теза, що владу міняти не можна, бо от уже ж скільки разів міняли, а стає лише гірше. Залишається канонізувати Петра Олексійовича на посаді Президента, бо як же ж ми без нього, батька рідного, і без його ставлеників на місцях…

Найбільше емоційне враження справили дві пісні, виконані працівниками культури району. Геніальна «Мить» Святослава Вакарчука у виконанні Леоніда Самардака, може, й не була аж такою досконалою, але у всіх причетних до Майдану і війни мурашки по шкірі… Хоча за мною стояла вчителька, яка всю пісню супроводжувала своїми розмовами з колегою, і доволі голосними. Ну байдужий тобі той Майдан, та війна, то не йди на той захід! Не розстріляють і з роботи не звільнять, нащо ж такі жертви??! Також гарно прозвучала пісня «Не сумуй» – про «той день, коли закінчиться війна», про всі ті емоції, які ми так часто переживаємо ці три роки…

Хоча коли вона закінчиться? Бухало говорив про зовнішнього ворога і про внутрішнього. І внутрішнім назвав корупцію і злочинність. Як на мене, то головний внутрішній ворог – байдужість і лицемірство. Коли йдеш «для галочки» на захід, де згадують тих, хто віддав життя за твою Свободу. Коли сьогодні читаєш вірш про Україну, а завтра їдеш в окупований Крим мити посуд вбивцям загиблих за твою Гідність.

«Йолку» перед адміністрацією зняти можна, але змусити всіх думати, що революція вже перемогла , так просто не вдасться. Бо Свобода і Гідність таки є, і не через президентські укази, а тому що так хоче Бог…

  • Петро
  • Петро. Коментарі ваші видалено. Навчіться формулювати свої думки.

  • Петро Воля

    А й дійсно.Якщо згадати всі вчительські “потуги за останні роки, то вони зводились до написання з “підстрибом” паперів про кошти, доплати, надбавки і т.д у виконанні “щирої освітянки і патріотки Єгорової”.Так ось оця порохнява, яка сипеться з неї і її подібних дійсно заповнила мізки “прогресивного вчительства”(з цим напевно і не змогла жити Ліля Карпенко).Згідний з автором- немає і не буде співчуття, єднання і щирості у теперішніх заробітчан від освіти.А у кого мають переймати найкраще наші діти????……

X