У Здолбунові відкрили меморіальну дошку загиблому бійцю батальйону "Айдар"

У Здолбунові відкрили меморіальну дошку загиблому бійцю батальйону “Айдар”

Завтра – День захисника України… Покрова ще з часів козацтва була святом тих, хто зі зброєю в руках захищає рідну землю. І сьогодні в Здолбунові на будівлі школи № 5 відкрили меморіальну дошку загиблому в боротьбі з російськими окупантами бійцю батальйону «Айдар» Олексію Сапожнікову. На цій дошці – живі очі Олексія. Звичайного здолбунівського хлопця, який, вирісши в патріотичній родині, пішов добровольцем захищати рідну землю. І не повернувся додому живим. Став Героєм…

Дівчатка-старшокласниці витирали сльози, учні школи співали пісні, від яких аж мурашки йшли шкірою… Мама Олексія, Світлана Сапожнікова, прочитала вірш, написаний нею і подарований синові на вісімнадцятиріччя.

Всі говорили про вдячність мамі, вдячність татові Юрію Сапожнікову за сина. Бо й справді – не кожен має силу і віру в свою країну аж таку сильну, щоб віддати сина на захист України, а тепер з гідністю і честю нести той найважчий у світі хрест. Коли дивишся на батьків Олексія, розумієш, чому він став добровольцем. Вони в нього особливі…

Дошка виготовлена коштом народного депутата України від Блоку Петра Порошенка  Олександра Дегтчярчука. Він у супроводі однопартійців голови районної ради Василя Тимощука, заступника голови адміністрації Миколи Орлова та сотника Здолбунівської сотні самооборони Юрія Пшеничного був присутній під час відкриття дошки. І хоч відкриття дошки – справа, за яку народний депутат однозначно заслуговує подяки, краще б він не говорив нічого. У його виступі не було жодного слова про те, що Олексій загинув через російську агресію в Україні, від рук російських окупантів. Зате йшлось про збройне протистояння і конфлікт на Сході України. Зі слів Олександра Дегтярчука сторонній спостерігач мав би зробити висновок, що в нас на Сході українці воюють з українцями! Ну й як висновок – «я з партії миру». Так, місяць на Сході не стріляють. Але якщо будуть амністовані ті, хто вбивав наших бійців, якщо вони стануть завтра депутатами місцевих рад, прокурорами і керівниками місцевої міліції, то хіба це мир? Це просто виконання всіх вимог тих, хто винен у тому числі й у смерті Олексія. Якби ще рік тому наш Президент не назвав війну з агресором якоюсь «АТО», ми б знали, що в нас війна з агресором. А так взагалі незрозуміло, за що загинув Олексій? За те, щоб його вбивці стали тепер стороною «конфлікту», з якою ведуть переговори?

На жаль, риторика президентської партії збігається з тим, що говорять представники Опозиційного блоку – вони теж за мир, теж кажуть про конфлікт на Сході України. Та будьмо відвертими: якби рік тому добровольці, такі ж хлопці, як Олексій Сапожніков, не пішли на фронт голі, босі, голодні, майже без зброї – але з палким бажанням воювати за рідну землю, – влада б здала Донбас так, як здала Крим. Бо ми ж з «партії миру»…

Але що б там не було в політичній площині, Олексій загинув не дарма. Є його побратими, які продовжують нести службу країні в найгарячіших точках. Є його батьки, які заслуговують найвищої поваги і вдячності від усіх нас. І є його донечка, до якої з меморіальної дошки на школі, куди вона, можливо, невдовзі піде, завжди посміхатиметься її тато…

X