Тридцять років тому десятки здолбунівчан вирушили в дорогу, яку до них не проходив ніхто. Це потім ми називатимемо їх ліквідаторами, а тоді ще не було слів для позначення нової реальності. Була аварія, про яку мовчала кілька тижнів комуністична влада Радянського Союзу. Були діти, що йшли травневим Києвом з червоними прапорцями, не знаючи про неймовірно високий рівень радіації. Були чутки, непевна інформація з «ворожих» голосів.

Кожен, хто ностальгує за Союзом, де все було так добре, мав би принаймні пам’ятати про ті страшні дні 1986 року, коли Чорнобильська катастрофа змінила наше життя і нас самих. Це було ніби ляпасом сонній країні – живемо не так! І якщо не змінимось, то це « не так» знищить нас такими от Чорнобилями.

Ми й досі толком не знаємо, що і чому тоді сталось. Версій безліч, від правдоподібних до геть фантастичних. Але ми таки змінились. Було створено екологічні організації, люди протестували проти добудови Хмельницької АЕС. Були перші зіткнення з міліцією в лісах і полях під Нетішином; були перші синьо-жовті прапори, які, обмотавши навколо себе, проносили хлопці на ті екологічні мітинги; були пікети і відважні чоловіки, що лягали на рейки залізниці, щоб не пропустити вантаж до атомки. По суті, рух за незалежність України виріс з екологічного руху, народженого Чорнобилем.

Минуло тридцять років, і Здолбунів вшановував своїх ліквідаторів – тих, хто першим пішов у полум’я невідомої досі радіаційної пожежі, щоб гасити його. Ціною власного здоров’я, а то й життя. Сиві і вже не дуже молоді, стояли вчорашні відважні борці з «мирним атомом». У кожного свій шлях і своє життя, але дзвін Чорнобиля об’єднав їх багато років тому. Об’єднує й зараз.

Пам’ятний знак освятили священики різних конфесій міста, сказали вони й своє слово про ті події.

Не залишились осторонь представники влади – голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк, міський голова Ігор Ольшевський, голова Здолбунівської районної державної адміністрації Сергій Кондрачук. Звернувся до ліквідаторів-здолбунівчан зі словами вдячності за їх подвиг депутат Рівненської обласної ради Владислав Сухляк.

Слова були щирими. Хоча, можливо, надто часто звучало «пішли першими, не думаючи»… Насправді десь так і було, бо про що було й думати, якщо практично ніхто не знав і не усвідомлював реальної небезпеки? Але йшли не тому, що не думали, а тому, що мусили. Бо хтось мусить захистити країну, свої родини. Так, як і тепер ідуть на війну хлопці, які також мусять це робити – бо хто, як не вони?

Літературно-музична композиція у виконанні колективів районного будинку культури була доречним емоційним доповненням до всіх слів, подяк і грамот.

Холодний день не міг зігріти присутніх, але душі таки зігрівало тепло вдячності тим, хто ціною свого здоров’я зупинив катастрофу, що могла стати апокаліпсисом для всієї України.

Маємо пам’ятати… Щоб не повторився Чорнобиль, мусимо не бути байдужими до себе і своєї країни. За всіма проблемами ми геть забули, що наша маленька планета і наша земля дуже вразливі, а іншого місця мешкання в нас немає. Бог уже дав нам одне попередження. Наступне може виявитися останнім.

X