Як бачать Здолбунів мешканці інших міст. Частина 1

Здолбунів… Ну що там може бути окрім вокзалу, депо та цементного заводу? Бачив я той Здолбунів з вікон поїздів та маршруток і нічого цікавого не видивився…
Приблизно так я думав про Здолбунів до вчорашнього дня. Але годинна прогулянка містечком в очікуванні свого поїзду змусила мене докорінно змінити свої думку про нього. Як виявилось, Здолбунів гідний значно більшої уваги туристів, аніж просто вистрибнути на вокзалі за пивом:)
Якось я вже спинявся в Здолбунові хвилин на 20. Цього разу знайомство із містом вийшло трішки більш тривалим. Більш того – тепер мені хочеться іще сюди повернутись для детальнішого знайомства із містом.

Але розпочну все-таки із вокзалу, ну ж бо куди від нього дінешся. Все ж таки місто зобов’язане своєму розвитку в першу чергу саме залізничникам. Та і в’їхав я до Здолбунова аж ніяк не на віслюкові, а на звичайнісінькій електричці:)

Всередині вокзал виглядає хоча й типово для своїх побратимів сталінської архітектури, але від того не менш привабливо.

На привокзальній площі, наче моряк із підвідного човна, дивиться на перехожих зі свого постаменту герой Великої Вітчизняної – Приходько М.Т.

Неподалік вокзалу височіє Свято-Катеринівська церква у всій своїй канонічній красі церковно-руського стилю. Оскільки її чудово видно з перону, тож не дивно, що в першу чергу я направився саме до неї.

До речі, Свято-Катеринівська церква не випадково поруч із вокзалом розташована. Її спорудили в кінці ХІХ-го сторіччя спеціально для працівників залізниці, при чому на їхні ж кошти. Далі наведу цитату із дореволюційного “Ілюстрованого путівника Південно-Західною залізницею”:
В 1893 году была открыта подписка среди служащих на линиях и в Управлении Юго-Западных дорог; подписка дала более 15 тысяч и кроме того было отпущено Управлением дорог 7 ? тыс. рублей. Проект был составлен архитектором Куликовским по непосредственным указаниям инженера Н. И. Лебединскаго, который вообще принимал активное участие в деле сооружения церкви. Церковь посвящена св. велико-мученице Екатерине, имя которой носила Императрица Екатерина Великая, возсоединившая Волынь с Россиею.
Час до мого потягу не дає мені милуватися церквою в деталях, тож чимчикую навколишніми вуличками, аби побачити за відведену годину якомога більше міста.

Так виглядає типова привокзальна забудова і типові привокзальні магазинчики, де приїжджі закупляються Бергшлоссом та Князем Сангушко.

Звертаю у якусь бічну вузеньку вуличку (зате асфальтовану і дуже затишну) де мене несподівано зустрічає чепурний будинок із модерновими рисами.

Схоже, що оздоблювальний декор навколо вікон було “значно спрощено” якимось черговим ремонтом, але і так будинок виглядає привабливо й харизматично.

Будинок зв’язку також зведено із силікатної цегли. Недарма Здолбунів від кінця ХІХ-го століття славився своїм цегляним заводом та вогнетривкою цеглою *Prima*.

Теперішня школа, судячи із архітектурного вигляду, і до революції була гімназією чи іншим навчальним закладом.

Отже, вже в перші 15 хвилин прогулянки Здолбунів почав мене інтригувати. Із подвоєним ентузіазмом переходжу мостом на інший бік колій та йду далі.

Типові для Здолбунова чепурні сталінки”. На цьому будинку ще й кумедна вивіска “Спортивне інтернет товариство”. Цікаво, тут професійно займаються Нід-фор-спідом чи іще яким Вор-крафтом? :)

Яскравий приклад того, як совкова плитка може спаскудити гарну за задумом архітектуру.

Виявляється у Здолбунові навіть бульвар є! :)

Вивіска магазину підказує, що ми не десь там на задвірках:)
Салатовий будинок вирізняється не лише своїм гарним зовнішнім виглядом…

… але і таким графіті на своєму даху.

Культурний центр міста.

За будинком культури розмістився невеличкий парк із меморіалом жертвам 2-ї світової.

Вдалині височіє дзвіниця костьолу, і запрошує мене познайомитись із нею ближче.

Дорогою ще раз фотографую будинок культури.

А от вже і сам костел Петра і Павла.

Тісних здолбунівських вулиць заледве вистачає, аби повністю вмістити костьол до об’єктиву.

З такого ракурсу гарно видно, що костьол було зведено в стилі конструктивізму, що був якраз модним в 20-30 роках ХХ-го століття.

Іще кілька симпатичних будиночків: чергова охайна “сталінка”…

…схоже, що “полька”…

…та дореволюційний “царський” будинок із знаменитої здолбунівської цегли.

Знову виходжу до місцевого “бульвару”, де роблю останній здолбунівський знімок та поспішаю до вокзалу аби не прогавити поїзд.
На поїзд я встиг, тож більш тривале знайомство зі Здолбуновим буде якось наступного разу. Головне, що я зовсім не проти знову навідатись до цього містечка.