Вчора по всій країні збиралися ті, кого ми звично називаємо «афганцями». Офіційно – учасники бойових дій на території інших держав. У Здолбунові теж була зустріч, і була традиційна сумна поїздка до могил тих, хто помер за ці роки. Хай не від ран, але від хвороб, спричинених війною. Чужою війною, за чужі інтереси.

Після закінчення Другої світової війни українські військові брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. За часів СРСР вони виконували «інтернаціональний» обов’язок у Афганістані, Анголі, Чилі, Сирії, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших «гарячих» точках. Адже російська імперія ніколи не припиняла загарбницьких воєн. Призовники часів найбільшої війни, афганської, не мали вибору – вони йшли в чужу східну країну, бо інакше їх чекав трибунал. Інколи навіть рідні не знали, що їх син чи брат служить саме в Афганістані.

Звідти повертались іншими, і знову ж мовчали, не маючи права розповідати правду. А правда була і залишилась простою: російська імперія погнала їх убивати афганців, і вони мусили це робити, бо інакше б убили їх.

То хто ці вже немолоді чоловіки? Герої чи жертви? Сучасні історики вважають, що таки жертви. Бо нічого геройського немає у війні на чужій землі. А оскільки тодішні юні хлопці-призовники собі таку долю не обирали, то вони жертви. Російської імперії і її ідеології, яка цй тепер відправляє своїх підданих як не в Україну, то в Сирію.

Більшість «афганців» – патріоти України. Вони, вже немолоді, передавали свій досвід необстріляним хлопцям з перших днів російсько-української війни. А на Майдані була навіть окрема «афганська сотня». Проте є й ті, для кого Радянський Союз – «родіна», а свого часу головою спілки ветеранів Афганістану був такий собі Сергій Червонописький – антиукраїнець, комуніст, прихильник російського впливу на Україну.

Схоже, що саме його послідовники сьогодні зранку поблизу ринку «Катеринівський» виспівували російськомовні «афганські» пісні,прославляючи силу російської зброї. Кілька чоловіків з сильним запахом алкоголю на все місто виспівували, попри те, що дирекція ринку ще зранку попросила їх залишити майданчик. Тим часом люди телефонували в усі органи влади, скаржачись на недоречність цієї специфічної музики. Зрештою, приїхав голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк, з’явилась поліція, і розмова зі співаками виявилася цікавою.

На зауваження щодо запаху алкоголю вони сказали, що вчора ж був день виведення радянських військ з Афганістану, от вони й випили. Коли їх питали, звідки вони, відповідь була «з усієї України». Куди витрачаєте гроші? – На пам’ятники «афганцям», що померли. «От у Херсонській області поставили пам’ятник». Я запитала, чому в нас треба збирати гроші на пам’ятники в Херсоні, адже в нас є свої «афганці», серед них є хворі, потребуючі допомоги. Тобто логічно, якби ці «співаки» приїжджали в місто і спілкувалися тут з місцевими ветеранами. Проте ні – вони не те що не знають здолбунівських «афганців», а й рівненських. Сказали, що вчора були в Хусті. А що, з Хуста до Здолбунова проїхати машиною, пообідати, десь переночувати – от і по зібраних грошах.

Але коли один з них сказав «Родина приказала, вот и воевали», стало все ясно. Запитую: «У вас «родіна» СССР?» Відповідь була «Да, я там родился, и это моя родина».

Ще один співак обурювався тим, що «как можно «Черный тюльпан» петь по-украински?» Насправді непогана (для Росії) пісня Розенбаума, а в ній отакі рядки:

В Афганистане, в черном тюльпане,
C водкой в стакане мы молча плывем над землей
Скорбная птица через границу
К русским зарницам несет ребятишек домой.

Поясніть мені, нащо нам усім ці «рєбятішкі» з «русскімі зарніцамі»? Що це, як не пропаганда подальшого нашого перебування в російському культурному просторі?! Так що тут лише одне питання: нащо взагалі співати той «тюльпан»? До речі, коли я запитала про ставлення до ветеранів російсько-української війни, відповідь була «Мы их тоже уважаем». Оте «ми – їх» довело лише, що це явно не ті «афганці», які з перших днів на фронті були в перших рядах добровольців. Це якраз ті, для кого «родіна» не Україна…

Завершилося тим, що співаки зібралися і поїхали собі далі. Шукати більш вдалих місць для пропаганди чужої війни, яка принесла горе сотням тисяч людей.

X