Чотири дні більшість здолбунівчан провели в іншій реальності, в іншому вимірі. На задній план відійшли всі буденні клопоти, проблеми, і навіть робота. Місто прощалося зі своїм «кіборгом».

Похорон, що відбувся вчора, був організований, з нашої точки зору, бездоганно. Над містом пливла сумна й трагічна «кача», тисячі квітів лягали в труну воїна від вдячних земляків. Стільки щирих очей, стільки болю, стільки сліз! Ховали, як і належить, з усіма військовими почестями, але ні салюти, ні сльози не повернуть матері сина, а нам усім – захисника.

Родина, однокласники, сусіди, друзі були невтішні в своєму горі – вони втратили близьку людину. Ті, хто не знав Василя, вшановували його як Героя. Для багатьох це було перше усвідомлення того, що в країні йде справжня війна – і що вона жорстока й цинічна. Дай Боже, щоб це усвідомлення не полишило кожного з нас, бо там, на сході, зараз кілька сотень наших земляків, і вони, як і раніше, потребують нашої підтримки й допомоги.

Добре, що участь у поховальній церемонії взяли не лише священики УПЦ Московського Патріархату, які, власне, і відспівували героя, а й священики УПЦ Київського Патріархату, греко-католики і римо-католики. І дуже добре, що місце біля тіла Василя знайшлося всім – без конфліктів.

Три години повз труну безперервним потоком ішли люди. Майже всі були в сльозах. Не плакали ті, хто був там, де й Василь, – на війні. Коли майже під кінець прощання приїхали з госпіталю наші солдатики, що лікуються там після поранень (а серед них і наш поранений «кіборг» Богдан),  на їхніх обличчях був біль втрати, але й прагнення… ні, не помсти. Просто перемоги, щоб смерть Василя не була марною.

Тепер обов’язок міської влади – допомагати родині Героя, не забувати про них. Та й не лише влади, а й кожного з нас. Мусимо допомагати живим солдатикам, мусимо не забувати загиблих. Тільки тоді зможемо перемогти.

Під час похорону було зібрано 33 тисячі гривень для родини загиблого Василя Жука. Волонтери дякують усім, хто долучився до збору коштів!

X