1450210942Нещодавно було прийнято рекомендацію «топонімічної» комісії  міської ради щодо перейменування вулиці Толстого в Здолбунові. Це питання має розглядатися на сесії 16 березня. І ось під час останньої позачергової сесії в п’ятницю, 19 лютого, депутат від Блоку Петра Порошенка «Солідарність», а заодно й заступник голови районної державної адміністрації Микола Орлов приніс звернення мешканців цієї вулиці. Звернення адресоване йому як депутату, і Микола Вікторович просто передав його в секретаріат сесії, зауваживши, що точку зору мешканців треба врахувати при розгляді цього питання в березні.

Звісно, в зверненні мешканці просять не перейменовувати вулицю, мотивуючи це тим, що він «класик світової літератури і не підпадає під перелік осіб, які боролись проти української державності і чинили злочини проти прав людини». Формулювання доволі нелогічне, бо Лев Толстой не міг боротися проти державності, якої в той час і не було. Інша справа, що боротися можна не лише зі зброєю в руках, а й словом, і саме це у великого письменника виходило непогано, про що нижче скажемо. Щодо прав людини, то такого формулювання в дев’ятнадцятому столітті не було взагалі. Проте Толстой був власником чималої кількості кріпацьких душ, і ніяким чином не протестував проти свого становища рабовласника. Так, протягом життя його світогляд зазнавав змін, але ніколи письменник не вважав людей рівними.  Особливе покликання старого російського дворянства, яке має нести світу справжні ідеали, було для нього беззаперечним.

Зрештою, саме заступник голови адміністрації з ГУМАНІТАРНИХ питань, покликаний здійснювати державну політику, мав би пояснити людям, чому Толстой зовсім не бажаний на карті міста. Але очевидно,  Орлову ім’я «світового класика» досить дороге, щоб він просто приніс звернення в міську раду. Що ж, перебування в лоні «русского міра» виявляється і в таких деталях.

А тепер якомога коротше по суті. Розпочнемо з праці Дмитра Донцова «Підстави нашої політики. 1. Росія і Європа: конфлікт цивілізацій. Російський месіанізм». Серед численних проповідників особливої ролі Росії в світі автор згадує і Льва Толстого:  «Але всім їм, пророкам і арлекінам, одно було спільне: глибока містична віра в велике покликання, світову місію російського народу… Вони могли…цілувати поли його смердючого “зипуна”, як робив граф Л. Толстой…»

Недаремно в 2010 році тодішній міністр освіти й науки України, фашист  Дмитро Табачник в інтерв’ю Zaxid.net висловив переконання, що серед літераторів для нього найвищими моральними авторитетами є російські письменники Лев Толстой і Федір Достоєвський. Вони, наголосив міністр, набули такого всесвітнього значення, що «жодного українського письменника, минулого чи сучасності, з ними порівняти неможливо». Це твердження міністра викликало чималий резонанс і обурення не лише в українському літературному середовищі. Правдою є те,що  українські класики не стали всесвітньовідомими, як Толстой чи Достоєвський. Та не через слабкість свого таланту, а тому що імперія, зокрема ж російська, робила все для того, щоб генії поневоленого народу були замовчені, заглушені, принижені.

Обидва літератори активно утверджували парадигму імперського мислення. Сприяли тому, щоб, як писав чеський знавець російської духовної культури Масарик, «месіанство та вселенськість трансформувалося в російський імперіалізм». Американська дослідниця Єва Томпсон вважає, що роман Толстого «Війна і мир» у багатьох аспектах треба визнати як колоніальний роман. Він виражає впевненість Росії в собі як колоніальної імперії і водночас придушує наратив підкорених народів. Цей талановито написаний твір – легітимізація імперського статусу Росії.

Зрештою, та ж таки Єва Томпсон у своїй знаменитій праці «Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» пише: «У своїх ранніх повістях Лев Толстой доповнив пушкінську візію сміливих козаків, що воюють за імперію, але згодом його дуже покарало власне життя, і його пізніші твори відображають нове розуміння російського експансіонізму». Таким чином, свій суттєвий внесок у становлення імперії Лев Толстой зробив, не «борючись проти української  державності», а утверджуючи месіанську імперську Росію.

Ось що пише про Толстого український філолог Віталій Брудновський: «Також Толстому властива доволі агресивна антиєвропейська риторика. Для Толстого “только что укладывавшийся” буржуазний  лад малювався у вигляді “пугала” – Англії. Він закривав очі на дійсність. В “Люцерні” оголошує, що визнання “цивілізації” «благое есть воображаемое знание, которое уничтожает инстинктивные, блаженнейшие первобытные потребности добра в человеческой натуре”.”Один только есть у нас непогрешимий руководитель – Всемирный Дух,  проникающий нас».  І в той же час із Леніна: “Идеология восточного строя,  азиатского и есть толстовщина в ее реальном историческом содержании». Недаремно Ленін присвятив його вченню й почасти творчості аж 5 праць. Праць програмових,  бо брав за основу толстовщину, її заперечення усього європейського,  в т. ч. церкви, а возвеличення усього азіятського. До роману «Війна і мир»( мир – світ поза Росією) не було в російській  літературі  твору великого, епічного, імперського , бо Пушкін і Лермонтов – це в основному ідеї підкорення малих народів. Толстой перетворив історію на міф про “велику патріотичну війну”, додав нового блиску “основоположному політичному  міфу нації”. Французьке вторгнення в переказі Толстого зміцнило міф про імперську НЕВИННІСТЬ Росії і свого часу допомогло легитимізувати імперські дії Росії. Цей роман призвів до усвідомлення Росією того факту,  що Російська  імперія не була тим самим, що етнічна Росія. А хіба зараз ми не бачимо цього? Саме тоді в російській  національній  пам’яті почала зароджуватися думка. що Росія спроможна  не лише захистити себе,  а й «врятувати» Європу, – думка,  яку ми відчуваємо на своїй шкірі. Міф перебуває у теперішньому часі, який триває вічно. У «Війні й мирі» Толстой використовує історію для підкріплення міфології й навпаки. Досконала ілюзія “реальності”, прикрашеної уявою,  і надає романові такого потужного враження присутності. «Війна і мир» створила систему символів, у межах якої комфортно почувала(почуває) себе російська  імперська національна ідентичність. Чомусь Ленін саме Толстого брав за основу виправдання усього того, що він згодом зробить в Росії. «Толстой як дзеркало революції…» Чого б це? Нас, українців, весь час намагалися виховувати на найкращих імперських зразках літератури. Це те саме, якби у школах Індії з пієтетом вивчали твори Кіплінга, в яких він прославляє британський імперіалізм. Адже ж свій. народився в Індії! Цей міф про російську мирну експансію присутній у російській літературі  в різноманітних формах. Толстой- одна із цих форм. Вдала й вигідна, бо письменник справді великий у світовому масштабі. А якщо комусь хочеться назвати вулиці ім’ям письменника- то чому не Драйзера чи Майн Ріда, або на крайній випадок Леопольда фон Захер – Мазоха. Цей хоча б народився у Львові…»

Саме це мав би розповісти Орлов мешканцям вулиці Толстого. Не захотів… Ну що ж, зробимо за гуманітарного заступника його роботу – читайте, думайте, робіть висновки…

  • Владек

    Якщо комусь з авторів листа майбутнє без Толстого не уявляється, то нехай у своєму дворі зроблять алею або стежину і назвуть його ім’ям.

X