IMG_5108        Коли трагедія під Іловайськом, старанно приховувана керівництвом країни і командуванням армії, стала відомою більшості громадян, ми з тривогою чекали новин, телефонували знайомим, друзям: чи все нормально з нашими? Звісно, всі загиблі – наші. Але біда, що приходить у рідну хату, завжди болючіша. Тішились, що наші живі…

Через сім місяців Іловайськ нас наздогнав. Павло Петренко, кулеметник, доброволець, справжній українець, повернувся навічно додому…

На похороні були його друзі. Ті, хто воював разом з ним. Був батько одного з тих, хто загинув разом з ним. Свого сина цей киянин поховав ще у вересні – допомогло татуювання на руці. І ще те, що серед  обгорілих тіл ту руку можна було розпізнати. Тепер приїхав ховати друга свого сина. Стояв, розказував про нашого Павла, про те, як він приїздив до нього у Київ: «Високий був, гарний… І мій був високий, і теж гарний…» Не знаю, чому, але саме це так боляче різануло душу… Старший чоловік, для якого тепер усе життя – спогад…

Бабуся Павла проклинала Путіна і тих, хто кромсає Україну на кусочки. Люди плакали, хлопці стискали у гніві кулаки. Знову лунало «Герої не вмирають…» Священики УПЦ Київського Патріархату говорили про відданість рідній землі, про обов’язок її захищати.

Але між собою люди говорили і про те, як мало прийшло мешканців селища провести в останню земну дорогу свого земляка. Чому? Хто знає… Дехто казав, що люди втомилися. Від чого вони втомилися, дозвольте спитати???!!! Це не вони – ті, хто просидів сьогодні вдома, – під обстрілом проривались з оточення; це не вони шукали свого сина по всіх моргах і через всі інстанції; це не вони віддавали останню гривню на армію.

Розумію, що тема болюча. Може, хтось порахує, що не треба про це. Але перед тими, хто приїхав провести побратима, було соромно. За відсутність міського голови, за байдужість здолбунівчан, за здорових дядьків у військовій формі, які не мають права її носити, бо жодного дня ніде не воювали…

Але поки є ті, хто готовий життя віддати за Україну, – ми всі маємо шанс жити гідно і вільно. Не забуваймо ж про них. Шануймо живих, пам’ятаймо про полеглих.

Вічна пам’ять Павлу Петренку! Слава Герою!

X