секретар Здолбунівської міської ради

Останні років десять день міста для Здолбунова став справжнім святом. Креативне, веселе, розмаїте, а ще незмінно патріотичне і актуальне дійство у другу неділю вересня багатьма  здолбунівчанами очікується чи не більше, ніж усі інші святкування. Ось і цієї неділі у здолбунівському гідропарку місто отримає святкову цукерочку від міської ради. І головною натхненницею та організаторкою цих свят всі ці роки є секретар міської ради Валентина Капітула. Вчора в її кабінеті місця не було за всілякими пакуночками, пакетиками, призами і подарунками. А в неділю буде відчуття, що Валя скрізь одночасно – і на спортивних майданчиках, і на сцені, і на кулінарному конкурсі. Вона справді звикла не лише роздавати вказівки (хоча й з цим непогано дає собі раду), а й брати участь в усіх процесах, водночас їх контролюючи.

Напередодні Дня міста ми просто вирішили запитати про Валентину Капітулу різних людей, щоб зрозуміти, чи вона й у житті така ж сама, як на роботі. І ось що ми дізналися.

Ірина, багаторічна сусідка і кума: Валя – енерджайзер. Вона вміє все і робить все. Якось встигає і на городі, і вдома з закрутками. А ще вона дуже доброзичлива до людей, особливо до старших і хворих. Ніколи не залишить у біді. При всій її зайнятості, при тому, що має маленьку внучку (один із синів з родиною живе разом з батьками) щонеділі в церкві. Взагалі, якщо відповідати на питання, що хорошого можна сказати про Валю, то проблема тут у тому, що поганого сказати нічого.

Додамо, що чоловік Валентини Юрій працює фельдшером на станції швидкої допомоги в Здолбунові, родина має двох синів, а тепер у них є ще й маленька внучка.

Добре, це кума й подруга. Але ж раніше, до міської ради, Валентина Капітула працювала в районному будинку культури. Що ж думають про неї колишні колеги?

Елеонора, колишній керівник: Головна її властивість – унікальна комунікація. Вона  чудовий менеджер і яскраво виражений лідер. Мені інколи було з нею складно, бо свою думку вона відстоює категорично і яскраво. Але це якраз тому, що в неї такі виражені лідерські задатки. На той час, коли Валентина пішла працювати в міську раду, свою посаду провідного методиста в районному будинку культури вона вже переросла. Я думала тоді, що без неї світ зупиниться  і будинок культури стане, бо вона багато що «тягнула» на собі. Так і день міста – це ж Валя робить уже багато років це свято.

Ну що ж, знову добрі слова. Додамо від себе, що саме ця «унікальна комунікація» дозволяє Валентині організовувати весь колектив міської ради, який під час міського свята задіяний у його проведенні. Кожен чітко виконує свою задачу, всі працюють як мурашки в мурашнику, підпорядковані одній меті.

А ще Валентина – саме та людина, яка першою в місті ще в травні 2014 року почала телефонувати нашим бійцям на Схід, питати про потреби, шукати необхідне і відправляти хлопцям. Вона просто не могла не допомогти.  Причому ніхто її про те не просив – сама шукала, що треба зробити для бійців. Валя літала з міської ради в штаб, по дорозі встигаючи вирішити з десяток питань. А прибігала завжди усміхнена і натхненна – бо робила те, що мусила за покликом серця. Зрештою, той волонтерський штаб з неї й почався. Бо неможливо було не прийти й не допомагати, бачачи її щирий ентузіазм.  Валя сипала іменами і прізвищами ніколи нею не бачених хлопців, ледь не напам’ять знала, що кому треба. Тепер Копитківський сільський голова, а тоді депутат районної ради Петро Ворон при нагоді завжди згадує, як вперше потрапивши в штаб, дивився на цю жіночу метушню, і думав: «Ой, взялись жінки за нежіночу справу, все завалять. Бо що вони там тямлять у тих бронежилетах і всій іншій військовій амуніції». А потім  почув, як Валя професійно замовляла броники і все інше, чітко розрізняючи не лише ступені захисту, а ще й інші специфічні деталі, і змінив свою думку, бо був вражений її професійністю. До речі, з того часу став активним помічником волонтерської групи. Коли людей у групі стало більше, Валя потихеньку повернулась до своєї роботи в міській раді, не претендуючи на нагороди і подяки. От якось так виходить, що нагороди «за гуманітарну участь в АТО» отримують тепер одні, а реально працювали в гаряче літо 2014 зовсім інші.

Віталій, боєць батальйону «Горинь»: В кінці червня 2014 року нас мали вже відправляти на передок. Не було майже нічого, а одна з районних рад своїм землякам привезла купу всякої допомоги. Я подзвонив Миколі Орлову, бо в мене був його номер, запитав, чим може допомогти наш район. Він сказав, що некомпетентний у цьому питанні, але знає, що допомагає бійцям Валя Капітула з міської ради, і дав мені її телефон. Я подзвонив, і допомога нам була організована, і не востаннє. Так що з Валі почалося наше спілкування зі здолбунівськими волонтерами.

Що ж, залишається побажати здолбунівчанам гарного свята, а його натхненниці і організатору – здоров’я, сили і витримки і далі бути такою, як вона є!

 

“>

X