Звіт голови Здолбунівської районної ради: бездіяльність та інтриги

Звіт голови Здолбунівської районної ради: бездіяльність та інтриги

Можливо, я б промовчала й цього разу, не писала б цей матеріал. Але чи він є, чи його немає, все одно для моїх опонентів я – ворог. Вони не особливо заморочуються правилами етикету і етики, при будь-якій нагоді обпльовуючи і звинувачуючи. А тут кілька випадків підряд, які не дають можливості відмовчатись.

У середу звіт голови Здолбунівської районної ради про свою діяльність з грудня 2013 по грудень 2014 року. Звіт опубліковано на сайті районної ради, з ним може ознайомитися кожен охочий. Якщо виходити з назви звіту і з того, що в ньому відображено, то ніякої «діяльності» голова не вів. Проведення сесійних засідань, президій, комісій – це не робота голови, це робота всієї ради. Та й робота, треба визнати, доволі специфічна. За нею не видно результатів. Не знаю, чим керувався голова ради, подаючи такий звіт. Його він, мабуть, влаштовує. Василь Олексійович навіть не помітив, що це звіт про процес, а не про результат роботи. Від того, скільки засідань провела яка комісія, скільки яких програм затверджено і скільки разів якого чиновника заслухано, нічого не змінилось в районі.

Тиждень тому звітував міський голова Ігор Ольшевський. Палкий прихильник Тимощука Микола Орлов сприйняв звіт міського голови як шоу і знущався з того, що депутати міської ради в своїх звітах писали про заасфальтовані вулички і відсипані дороги. А що заважає Тимощуку теж зробити шоу з діаграмами, графіками, фотографіями конкретно зробленого? Як на мене, то краще заасфальтувати дві вулиці і побудувати хоч один дитячий майданчик, ніж провести сто засідань різноманітних комісій, з яких часто мало толку.

До слова, я не звинувачую депутатів районної ради в бездіяльності. Практично всі конкретні справи і потрібні людям результати досягнуті саме завдяки небайдужості депутатів. Багато хто з депутатів намагається хоч якось допомагати своїм виборцям, щиро вболіває за справи району. Але, видно, для Василя Олексійовича важливіша кількість проведених засідань, ніж депутатські справи. В принципі, правильно, бо він же звітує про свою діяльність – а її немає. Вірніше, є, але специфічна. Про неї чесно не напишеш, не сфотографуєш.

Шоу від Тимощука полягає в іншому. Цілий рік Василь Олексійович ретельно вибудовує свій імідж і свою команду, з якою піде на наступні місцеві вибори. Йому справді ніколи займатися проблемами району, бо безкінечі наради з Кондрачуком, Пшеничним, Буздиганом, Панасюком, Орловим забирають левову частку часу. Схоже, що вся ця громада  просто не має чим зайнятися, бо водно плете інтриги, пише коментарі і продумує до дрібниць, на чому ж іще пропіаритись.

І ще одне з приводу нарад: громада цікавиться , чого це самооборона засідає в кімнаті депутата? Якщо це кімната, де можуть збиратись усі громадські чи політичні об’єднання, то хай би рада зробила про це оголошення, і хай все буде по-справедливості. А якщо тільки для «своїх», то це хіба не порушення принципів Майдану?

Найблагодатніша тема – допомога солдатам. Скажете, на цьому гріх піаритись? Так це всім гріх, а самообороні і Тимощуку – можна.

От звітував Ольшевський про роботу міської ради, так чомусь жодним словом не обмовився про те, що секретар міської ради Валентина Капітула – одна з найактивніших у організації допомоги нашим землякам. Саме вона з самого початку війни видзвонювала і вишукувала кожного з наших хлопчиків, надаючи допомогу тоді, коли вони справді були голі-босі, нічим абсолютно не забезпечені. Можливо, якби не ентузіазм і наполегливість Валентини Василівни, не було б на Здолбунівщині такого волонтерського руху, який є тепер. І, зауважте, ніде й ніколи Капітула не фігурувала в матеріалах газети чи сайту, прихильних до голови районної ради.

Зате напередодні звіту голови районної ради Сергій Кондрачук розмістив у районній газеті величезне інтерв’ю з Василем Тимощуком, де власне йдеться лише про допомогу нашим солдатам. І все б нічого, але якось дуже вже однобоко написано. Десять разів згадано сотню самооборони. Так, я не полінувалась, порахувала, бо це інтерв’ю, як і зазвичай – напівправда і маніпуляція. Згадані тільки окремі депутати, причому не факт що ті, хто найбільше допомагає армії. Зрештою, немає сенсу аналізувати – важлива допомога кожної людини. Проте тоді вже треба згадувати або всіх, або нікого. А то дуже вже однобоко виходить. Як і завжди в нашій районній газеті, яка вже давним-давно виконує функцію рупора самооборони.

От і з останньою поїздкою самооборони на схід та ж ситуація. Прийшов якось минулого тижня в штаб Василь Олексійович. Каже, машина буде їхати, якщо щось є – передавайте. Передали. Навантажили гору коробок, теплі речі, особисті передачі. І що? Ну нехай уже на сторінці сотні самооборони написали про себе коханих без зайвої скромності, так ще й сюжет на РТБ замовили. І там – суцільна сотня самооборони. Скажете, що там згадано про те, що все це збирали мешканці району? Так, згадано. Тільки тоді й себе вже треба було називати теж просто мешканцями чи волонтерами, а не акцентувати на сотні. Неодноразові поїздки на схід інших волонтерів ніде навіть не висвітлювались, бо це щоденна рутинна волонтерська робота, а не подвиг.

Про подарунки, які Миколай – Тимощук дарував дітям, теж уже почули всі. Але люди роблять не менше, проте скромніше. От депутати міської ради від «Батьківщини» забезпечили подарунками діток, що прийшли на свято в наш будинок культури , і ніхто б про це й не писав, якби не катастрофічно нескромна поведінка самооборонців. До речі, і в самій сотні є людина, яка мовчки розвезла подарунки дітям солдатів зі свого села, але про неї Кондрачук не напише, бо вона просто працює як волонтер, не ділячи людей на своїх-чужих, а тому не входить до групи улюбленців Тимощука.

Щоб завершити тему волонтерства: робоча група створювалась, щоб об’єднати всіх, хто хоче допомагати армії. І саме самооборона створила окремі склади, окремі групи і групки. Звісно, при активному сприянні голови ради. Бо не в допомозі справа, а в тому, щоб на тій допомозі піаритись. Ну не встигне голова ради руку комусь потиснути – вже фото. Не встигне кудись поїхати – цілий репортаж.  Я знаю, скільки роблять для армії члени самооборони, але знаю, що не менше роблять і деякі депутати і просто люди, прізвищ яких ніхто не знає. Бо вони переконані: це не тема для сюжетів і статей.

І якщо робоча група протягом півроку щотижнево детально звітує про кожну витрачену й отриману копійку, то про кошти, зібрані самообороною в районі, не звітує ніхто. А хотілось би, щоб принципи звітування були однакові для всіх. А ще краще, щоб ніхто не створював окремих волонтерських структур, а працювали б усі разом, як це було влітку. До речі, цілком зрозуміло, чому раптом почалось таке акцентування саме на сотні самооборони. Адже попереду місцеві вибори, треба готувати майданчик для обрання «правильних» депутатів і створення підконтрольної більшості в раді. Тим більше що досвід пристосування до політичних реалій у Тимощука колосальний – почавши з «Нашої України», продовжив «Ударом» і Блоком Петра Порошенка, попутно налагоджуючи контакти з регіоналами і «литвинівцями», коли це було треба для отримання посади голови ради.

Ділити людей на своїх і чужих – взагалі окремий талант Василя Олексійовича. От не подобаються його прихильникам кілька останніх призначень в районі, і вони щоразу про це згадують у коментарях. Але чому не подобаються? І починається – подружка Ніколіної, людина Дацюка. А що, хтось серйозно вважає, що в Елеонори Стеценко немає необхідних якостей для керівництва культурою району? Та ні, є. І про це знають коментатори, бо не чіпають професійну діяльність Елеонори Анатоліївни – їм болить, хто чия подружка.

Хоча є тут і інша причина. Бояться хлопці, що їм урветься схема, за якою вони дурили державу багато років. Бо ж працює в музичній школі Ігор Пшеничний, який уже кілька років більше за кордоном, ніж в Україні. А уроки хто проводить? А ніхто. Бо є великі сумніви, що є кому ті уроки проводити взагалі – швидше за все, учні там у ранзі «мертвих душ». Але уроки записані, зарплата отримана. І коли депутат обласної ради Ніна Путіліна звернулась до відповідних органів за роз’ясненням ситуації, то сам Пшеничний розцінив це в контексті «от українці – своїх здають». То що ж виходить, що урядовцям Азарова дурити країну не можна, а «патріотам» можна?

Те ж саме з Олегом Тищенком чи Валентиною Теребійчук. Не цікавить групу Тимощука їх професійний рівень, головне – не належать до сотні. От і з’являються ці прізвища в коментарях у списку нібито непрофесійних кадрів, призначених Бухалом. Це при тому, що Олег Тищенко – найвідоміший здолбунівський історик і краєзнавець, а в професійності Теребійчук взагалі складно засумніватися.

Так що єдине, про що може звітувати Тимощук – це наука інтриг і пристосуванства. Тому й не вийде в нього таке «шоу», як у Ольшевського. Бо для такого «шоу» треба конкретні результати, а не перелік проведених засідань.

І не треба говорити, що за конкретні результати відповідає адміністрація. Бо якщо й так, то за що тоді отримує зарплату сам Василь Олексійович і його апарат? До речі, рівень тієї зарплати, а особливо премій нікому не відомий і ніде не відображений.

Принцип «друзям – все, ворогам – закон» відомий ще з часів Давнього Риму. Жити за ним можна, але всі знають, чим закінчилась римська історія.

X