Афіша матчу

Афіша матчу

Нещодавно у групі інформаційного ресурсу Здолбунівщини zdolbuniv.com в соціальній мережі “Вконтакті” одним із користувачів було розміщено  матеріал, який, як видаєься нам, буде цікавим не тільки вболівальникам спорту номер 1 в Україні, а й кожному жителю Здолбунова та Рівненської області. Матеріал про те, як 25 років тому, на місцевому стадіоні “Локомотив” здолбунівський “Металіст” приймав збірну СРСР.

Cучасний світ існує в епоху глобального розвитку інформаційних технологій, що дозволяє відображати історичні події з максимальною достовірністю та об’єктивністю. Але це сучасний світ, а в недалекому минулому історичні події висвітлювались з великою долею суб’єктивності, в залежності від інформованості особи, що висвітлювала дану подію, та наявності матеріалів документального характеру.

Програмка матчу. Частина 1

Програмка матчу. Частина 1

Мабуть всі погодяться, що основною цінністю історичних матеріалів є їхня достовірність. Для себе я це називаю історичною справедливістю. Знакові події довго залишаються в пам’яті людей і причетність до них викликає повагу та популярність в суспільстві. Однією з таких знакових подій в футбольному житті Здолбунова була зустріч збірної команди ветеранів СРСР з нашим «Металістом» в 1988 році. З того часу минуло вже чверть століття і в пам’яті очевидців того матчу залишилась тільки частина окремих подій. Але з’явились уже «псевдо учасники» того матчу, які у вболівальницьких колах розповідають вигадані історії з їхньою участю. Сперечатися з такими «героями» недоцільно, тому що їх надто багато, так як і розвінчання одного з «псевдо футболістів» нічого не вирішує. Мені пригадалась історія з аналогічними «героями», тільки більших масштабів.

Програмка матчу. Частина 2

Програмка матчу. Частина 2

Самий типовий приклад «Чорнобиль». Справжні «чорнобильці» масово вимирають, а списки «псевдо ліквідаторів» з кожним роком збільшуються. Ось це феномен нашого «морального» суспільства і «моральної» влади. Попри все справедливість є, і за неї потрібно боротися. Футбольна справедливість не є виключенням і вона повинна восторжествувати. В даному випадку повинна бути аргументована публічна інформація в ЗМІ. На жаль в нашій районній газеті порахували за недоцільне і неактуальне відтворення тієї історичної футбольної події в житті нашого міста. І в нас залишився один із самих доступних і до того ж безкоштовний варіант – це інтернет. Так народилася ця футбольна історія з нашого недалекого минулого.

Якщо сьогоднішній читач уважно прочитав звіт 1988 року «Зустріч з великим футболом», то він помітив невідповідність інформації. На фото «Перед початком зустрічі» в складі команди «Металіст» є два гравці про яких нічого не згадується у статті, хоча вони не лише фотографувалися з командою, але і грали в тому матчі. Це Микола Оксенчук та Андрій Орлюк. В даний час неможливо та і недоцільно шукати винуватців тієї редакційної помилки. Але на щастя, життя підтвердило вірність історичної тези: «Рукописи не горять.» Збережені фотографії дали змогу відтворити історичну справедливість. На превеликий жаль, передчасно пішов з життя Андрій Орлюк. І хай згадка про нього буде нашим загальним вибаченням і світлою пам’яттю про його спортивне життя. Згадуючи минуле завжди відчуваєш цінність часу та його незворотність. Пройшло лише чверть століття , а з молодої на той час команди « Металіст» пішли з життя також: Валерій Осіпов, Микола Почтовий та тренер Петро Бойко. З команди ветеранів збірної СРСР – Альберт Шестерньов,Юрій Істомін, Олександр Максименков. Хай ці спогади будуть даниною світлоі спортивноі памяті тих хто пішов з життя.

 Газета «Шлях Ілліча» за 18 травня 1988р.

Газета «Шлях Ілліча» за 18 травня 1988р.

Якщо сьогоднішній читач уважно прочитав звіт 1988 року «Зустріч з великим футболом» (відсканований правіше від цього тексту), то він помітив невідповідність інформації. На фото «Перед початком зустрічі» в складі команди «Металіст» є два гравці про яких нічого не згадується у статті, хоча вони не лише фотографувалися з командою, але і грали в тому матчі. Це Микола Оксенчук та Андрій Орлюк. В даний час неможливо та і недоцільно шукати винуватців тієї редакційної помилки. Але на щастя, життя підтвердило вірність історичної тези: «Рукописи не горять.» Збережені фотографії дали змогу відтворити історичну справедливість. На превеликий жаль, передчасно пішов з життя Андрій Орлюк. І хай згадка про нього буде нашим загальним вибаченням і світлою пам’яттю про його спортивне життя. Згадуючи минуле завжди відчуваєш цінність часу та його незворотність. Пройшло лише чверть століття , а з молодої на той час команди « Металіст» пішли з життя також: Валерій Осіпов, Микола Почтовий та тренер Петро Бойко. З команди ветеранів збірної СРСР – Альберт Шестерньов,Юрій Істомін, Олександр Максименков. Хай ці спогади будуть даниною світлоі спортивноі памяті тих хто пішов з життя.

Валерій Газзаєв  та  Андрій  Орлюк  в  боротьбі  за  м’яч. На дальньому плані Сергій Кальонов.

Валерій Газзаєв та Андрій Орлюк в боротьбі за м’яч. На дальньому плані Сергій Кальонов.

14 травня 1988 року на стадіоні “Локомотив” відбувся товариський футбольний матч «Металіст» Здолбунів – збірна ветеранів СРСР. З того часу минуло вже чверть століття, але у футбольному житті Здолбунова дана подія залишається знаковою і сьогодні. Такого сузір’я майстрів футболу зіркового рівня, наше місто не бачило ще ніколи. Дійсно, справжня цінність події пізнається і оцінюється з часом, а історичної – тим паче. І мабуть це закономірно, що лише зараз ми розуміємо дійсну велич того матчу. Навіть тільки перелік прізвищ команди ветеранів для поважаючого себе футбольного вболівальника говорив, що пропустити таку гру неможливо. Ті щасливчики вболівальники, що були на тому матчі це добре пам’ятають. А молоде покоління нехай подивиться на фотографії трибун і скаже – хто зараз зможе зібрати таку різновікову кількість глядачів! Ініціаторами та основними організаторами того матчу були тогочасні спортивні керівники: Віктор Нєдєльський , Микола Кіпранишин та директор ремонтно-механічного заводу Гудов Валерій Леонідович.

Петро  Милян  та  Юрій  Істомін.

Петро Милян та Юрій Істомін.

Підготовка та проведення матчу пройшло на належному рівні завдяки активній участі жителів міста, керівників підприємств та організацій. Всі організаційні питання вирішувались оперативно та відповідально також завдяки взаєморозумінню і дієвої допомоги керівництва району та міста. Безумовно, основною подією того дня був футбольний матч, але не менш цікавою була прелюдія до нього. Це була зустріч з вболівальниками в Будинку культури ЦШК. Хто був на тій зустрічі, то пам’ятає ту атмосферу яка панувала в залі. І більшість присутніх у залі, мабуть, помітила, що наші гості надають перевагу окремій категорії вболівальників, і навіть підкреслюють це. Ця привілейована, по їхній волі та бажанню, категорія – діти. На всьому протязі перебування та спілкування в нашому місті всі ветерани підкреслювали, що основна мета їхнього візиту -популяризація та пропаганда футболу серед дітей. Ветерани розуміють, що майбутнє футболу залежить від дитячого футболу і тому намагаються передавати свої знання, досвід та відданість дітям. Про перипетії футбольного матчу описано в звітній статті того часу та спогадах безпосередніх учасників того матчу. Але хочеться відзначити надзвичайно щиру та скромну поведінку всіх ветеранів під час перебування в нашому місті. Збірна ветеранів за час свого існування побувала в багатьох містах не тільки України, але й всього тодішнього СРСР, і здивувати їх гостинністю було важко.

Валерій Газзаєв  та  Володимир  Бобер.

Валерій Газзаєв та Володимир Бобер.

Але організаторам нашого матчу мабуть це вдалося. Наступного дня після матчу о восьмій годині ранку збірна від’їжджала з нашого міста на наступну гру. На згадку про гру в нашому місті ми подарували кожному ветерану передматчеву фотографію. У відповідь ми почули слова щирої вдячності та такий коментар – “Нас дійсно багато і часто фотографують, але фотографії ми отримуємо рідко, і в основному бачимо їх в пресі. Ці фотографії будуть для нас доброю згадкою про ваше місто.” Зараз в час цифрових технологій сучасне покоління навряд чи зрозуміє дійсну цінність тої фотографії. Хіба що хтось з батьків продемонструє процес виготовлення фотографій в домашніх умовах. Ту, вірніше, цю історичну фотографію сфотографував та виготовив тодішній інженер-конструктор ремонтно-механічного заводу Богдан Васильович Єфімчук. За ніч з 14 на 15 травня він виготовив якісні фотографії для всіх учасників того історичного матчу та подарував їх ветеранам. Переважна більшість здолбунівських вболівальників знають, що в нашої команди нарешті появились нові спонсори і появився шанс на відродження. Цей шанс може бути успішно реалізованим лише при загальній підтримці всієї громади. Якщо ми, місцеві вболівальники, будемо на кожному матчі нашої команди збиратися в такій кількості, як на матчі ветеранів 14 травня 1988 року – то наша команда неодмінно покращить свою гру і буде радувати нас своїми результатами. Історія безперервна і безкінечна. Без команди “Металіст” не було б команди сьогоднішньої. А команди “Металіст” не було б без команд попередників. А саме “Локомотив” (залізничників), “Спартак” (авторемонтного заводу), Укрцемремонту та багатьох інших. Але то вже зовсім інші історії…

На фото: перший ряд зліва направо, сидять:Олександр  Калєєв(«Металіст»), Анатолій  Алексійчук (асистент  арбітра), Валерій  Осипов («Метапіст»), Петро  Милян («Металіст»), Михайло  Шибунько («Металіст»), Віктор  Янушевський («Металіст»), Сергій  Котелевцев («Металіст»). Стоять,  зліва  напраео;Віталій  Марчук ( асистент  арбітра), Андрій  Орлюк («Металіст»), Микола  Оксенчук («Металіст»), Юрій  Дроботюк («Металіст»), Сергій  Кальонов  («Металіст»), Володимир  Бобер («Металіст»), Сергій  Астахов  («Металіст»), Віктор  Косік  («Металіст») ,Петро  Бойко (тренер  команди «Металіст»)Валерій  Бруханський ( головний  арбітр  матчу).

На фото: перший ряд зліва направо, сидять:Олександр Калєєв(«Металіст»), Анатолій Алексійчук (асистент арбітра), Валерій Осипов («Метапіст»), Петро Милян («Металіст»), Михайло Шибунько («Металіст»), Віктор Янушевський («Металіст»), Сергій Котелевцев («Металіст»). Стоять, зліва напраео;Віталій Марчук ( асистент арбітра), Андрій Орлюк («Металіст»), Микола Оксенчук («Металіст»), Юрій Дроботюк («Металіст»), Сергій Кальонов («Металіст»), Володимир Бобер («Металіст»), Сергій Астахов («Металіст»), Віктор Косік («Металіст») ,Петро Бойко (тренер команди «Металіст»)Валерій Бруханський ( головний арбітр матчу).

Спогади учасників матчу:

Віктор Янушевський – капітан команди “Металіст”. « Запам’яталися повні трибуни глядачів та святкова атмосфера на стадіоні. І, звичайно, гол “престижу” у ворота збірноі ветеранів СРСР. При рахунку 3:0 на користь ветеранів мені вдалося з метрів шістнадцяти після відмінного пасу Михайла Шибуньки пробити в лівий кут воріт Юрія Дарвіна. Цей гол я пам’ятаю і зараз».

Микола Оксенчук – гравець команди “Металіст” – «Я вийшов на заміну в другому таймі. Запам’ятався епізод з Юрієм Дарвіним. Мабуть від великого бажання та хвилювання я агресивно пішов на м’яч і ми “поцілувалися” з Дарвіном. Тільки згодом я зрозумів що міг його травмувати. Але, на моє щастя, рефері пожалів мене і я отримав тільки попередження. Хоча товариші по команді цілком справедливо “навтикали” мені по повній. А взагалі то й матч і ту атмосферу на стадіоні я запам’ятав на все життя».

Петро Милян – гравець команди “Металіст” – «Здавалося, що це було лише вчора… А пройшло чверть століття. Ностальгія? А чому і ні? Адже є що згадати. За день до початку матчу в Будинку культури відбулася урочиста зустріч ветеранів збірної СРСР з керівництвом, журналістами та футболістами “Металіста”. Незабутні моменти вразили тоді, коли мені прийшлося вручити традиційний український хліб із сіллю легенді радянського футболу, змс СРСР, бувшому капітану збірної Альберту Шестерньову. На цій зустрічі задавалося безліч різноманітних запитань, в основному, Шестерньову, Газзаєву та Пільгую. Від наших футболістів “красноречием” вирізнявся Шура Калеєв, на що Газзаєв йому відповів, дізнавшись, що він голкіпер: “Поменьше текста сегодня, а то завтра посмотрим на ваше спокойствие”. Перед початком гри дві команди вишукувались перед центральною трибуною. Ми, гравці “Металіста” привітали кожного ветерана, вручивши їм квіти та вимпели нашого клубу. Гра видалась напрочуд видовищною. Хоча ми програли 1:4, але історичний момент залишився на все життя. Дійсно, клас переміг молодий амбітний коллектив. Запам’ятався момент у грі, коли я робив підкат Газаєву. Вийшло так, що м’яч я відібрав чисто, але другою ногою по інерції після завершення моменту я попав йому в “незащищенное место”. Після цього на свою адресу почув слів з 10. Зрозумілим було одне слово – пацан. А далі “следует ряд непереводимых местных диалектов”. Після закінчення матчу вболівальники дуже довго стоячи вітали обидві команди, адже свято, яке було їм подароване сьогодні, завершилось. Завершилось святковою вечерею. І сьогодні люди згадують про ті незабутні миттєвості, які на все життя залишаться в їхній пам’яті».

Одна із трибун стадіону  «Локомотив». Старші згадайте, а молодші знайдіть своїх рідних, знайомих.

Одна із трибун стадіону «Локомотив».
Старші згадайте, а молодші знайдіть своїх рідних, знайомих.

Всяка історична подія описана чи відтворена в буд-яких засобах масової інформації не в змозі відобразити реальну історію в повному обсязі. Не є винятком і наша історія. Тому буду щиро вдячний за об’єктивну оцінку та пропозиції по даній історії.

З повагою Юрій Мельник

Використані матеріали:

  • 1. Вікіпедія (http://uk.wikipedia.org)
  • 2. Газета «Шлях Ілліча» за 18 травня 1988р.
  • 3. Газета «Червоний прапор» за 20 травня 1988р.
  • 4. Фотографії Богдана Васильовича Єфімчука смт.Квасилів

Комп’ютерну обробку та набір даного матеріалу виконали представники молодого покоління Ярослав та Максим Шибуньки, Володимир та Сергій Морозови.

  • Здолбунівчанин

    Дякую дуже за матеріал авторам, а сайту за розміщення. Прочитав на одному дусі!!! Супер! Шкода, що у 88-му ще був юний дуже)))

X