Герман Фрідріх Гребе – німець що рятував євреїв в Здолбунові

Герман Фрідріх Гребе – німець що рятував євреїв в Здолбунові

Герман Фрідріх Гребе народився 1900 року в маленькому містечку Грефрат, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина. Він походив з бідної сім’ї – його батько був ткачем, а мати допомагала йому утримувати сім’ю, працюючи служанкою. У 1924 році Герман Фрідріх Гребе одружився і незабаром здобув інженерну освіту.

У 1931 році Гребе вступив в нацистську партію, проте пізніше розчарувався у ній. 1934 року – через рік після приходу Гітлера до влади – на партійних зборах він відкрито розкритикував політику нацистів щодо єврейських підприємств. Йому не довелося довго чекати, щоб переконатися в небезпеці свого вчинку: гестапо заарештувало Гребе, і наступні кілька місяців він перебував в тюремному ув’язненні в місті Ессен. Незабаром був звільнений з тюрми навіть без судового розгляду.

Гребе працював у будівельній компанії Йозефа Юнга в Солінгене. У 1938 році керівництво направило його стежити за зведенням укріплень на західному кордоні Німеччини, а влітку 1941-го, незабаром після нападу Німеччини на СРСР, берлінське відділення Організації Тодта направив його в канцелярію залізничної адміністрації Рейху, яка перебувала у Львові. Його завданням було підбирати будівельних робітників для будівництва і відновлення будівель, необхідних для підтримання залізничних комунікацій в Україні. Прибувши на Волинь у вересні 1941 року, Гребе відразу ж відкриває головну контору фірми в Здолбунові і саме з нашого міста керує роботою всіх відділень, що знаходились на України. У будівельних роботах, що проводилися компанією Юнга було зайнято близько 5 000 чоловік, широко використовувалася праця єврейських робітників.

Гребе бачив, як нацисти відносяться до єврейського населення і це його не задовільняло. 2 жовтня 1942 року він став свідком масового розстрілу євреїв на льотному полі неподалік від Дубно. Після війни ці та інші свідчення були представлені Гребе на Нюрембергском процесі, на якому він виступав як обвинувач.

Гребе не задовольняла роль стороннього спостерігача за немислимими злиднями. Обурений до глибини душі, він вирішив врятувати якомога більше євреїв. Стверджуючи, що це необхідно для зміцнення військової потужності Німеччини, він навмисно приймав такі обсяги робіт і укладав таку кількість контрактів, з якими його компанія впоратися не могла. У результаті виникала необхідність у більшій кількості єврейських робітників. Щоб захистити своїх співробітників та членів їх сімей, Гребе був готовий подолати великі відстані. Він не вагався, коли виникла необхідність ризикнути своїм становищем і власністю, а потім – і життям.

У липні 1942 року зі своїх джерел у Вермахті Гребе дізнався про наближення акції знищення євреїв Рівного. Тут у нього працювало 112 євреїв з містечок Острог, Мізоч та Здолбунів. Гребе швидко добув для них «охоронну грамоту» і поспішив в нинішній обласний центр. Пригрозивши зброєю, він змусив поліцейських звільнити 150 євреїв в останню хвилину. Звільнених жидів Гребе повів пішки в Здолбунів, подалі від небезпеки.

Німці, тим часом, продовжували знищувати євреїв Волині. Коли кілька місяців потому євреїв Здолбунова спочатку уклали в гетто, а потім почали депортувати, Гребе забезпечив 25 своїх робочих фальшивими «арійськими» документами. Пізніше по кілька чоловік він перевозив їх на власній машині в полтавське відділення фірми, за сотні кілометрів на схід, де їх ніхто не знав. Насправді ніякого полтавського відділення не існувало: Гребе створив і утримував його на власні кошти з єдиною метою – забезпечити притулок своїм єврейським робочим. З наближенням Червоної Армії групі вдалося перейти на бік росіян. Серед врятованих були Тадеуш Глас з дружиною і сином, Альбіна Вольф і її дочка Люція, Барбара Фауст, Кітті Гродецкий та інші. Дорога до Полтави була надзвичайно небезпечною для всіх учасників. Якби машину Гребе зупинили на одній з численних дорожніх застав, то і рятівник, і порятовані були б приречені на смерть.

 

З часом нерентабельне ведення справ і дивні вчинки Гребе стали викликати підозру у керівників компанії в Солінгене. Вони мали відкликати його і судити за розтрату, але їхні наміри не здійснилися. Після краху німецьких позицій в східній частині Польщі, Гребе і група євреїв, які працювали в його конторі, переїхали спочатку до Варшави, а потім в Рейнленд. У вересні 1944 року він і близько 20 його підлеглих перейшли лінію фронту на бік американців, і Гребе ще деякий час виконував функції радника з лінії Зігфріда (німецька лінія оборони на суші).

З лютого 1945 по осінь 1946 рр.. Гребе активно співпрацював з відділом з розслідування військових злочинів, брав участь у підготовці до Нюрнберзького процесу. Він був єдиним німцем, що виступав на засіданнях суду в якості свідка обвинувачення. В результаті він і його родина стали постійно отримувати погрози. У 1948 році Гребе вирішив емігрувати в США. Незабаром після переїзду його сім’ї до Сан-Франциско, він продовжив свою діяльність по залученню до судової відповідальності воєнних злочинців, що живуть у Федеративній Республіці Німеччина. Це ще більше відновило проти нього повоєнний німецьке суспільство і перетворило його в персону нон-грата на його батьківщині.

24 березня 1965 Яд Вашем удостоїв Германа Фрідріха Гребе почесним званням Праведник народів світу. В жодних документальних хроніках тих часів не згадано про те, чи рятував від розстрілів Гребе представників інших народностей, що проживали та піддавалися розстрілам на Волині та Здолбунівщині зокрема.

За матеріалами Вікіпедії

X