Напередодні чергової річниці польсько-українського протистояння часів другої світової війни один з мешканців нашого міста на ім’я Максим спробував висловити свої міркування про причини і наслідки тих подій. Він звернувся до редакції сайту з проханням розмістити цей матеріал як авторський. Що ми й робимо, запрошуючи бажаючих до дискусії про непрості події і їх відгуки в нашому сьогоденні.

Волинська трагедія 1943 року. Причини і наслідки.

В історії Українського та Польського народів чимало подій, які до сих пір не отримали об’єктивної оцінки. До таких подій належить Волинська трагедія 1943 року. У липні ми відзначаємо 74- річницю цієї трагедії.
Як відомо, апогею україно-польське протистояння сягнуло влітку 1943 року, коли польським селам було запропоновано в категоричній формі «вибратися за Буг або Сян», а керівництво забов’язало всіх поляків залишитися на місці свого довоєнного проживання. До кінця 1943 року, вся Волинь стала місцем десятків тисяч трагедій.
Митрополит Андрій Шептицький оцінюючи критичність ситуації, звернувся до римсько-католицького єпископа Твардовського з пропозицією видати спільне звернення ієрархів до віруючих обох церков з вимогою припинити кровопролиття. Та вірний державній польській політиці Твардовський відмовився, пославшись на невтручання Церкви у політичні справи.
Підсумком трагічного народовбивства стали величезні людські жертви і матеріальні втрати з обох боків. Окремі польські історики стверджують, що загинуло 100 тис. поляків і 25-30 тис. українців, в свою чергу, українські вчені наводять скромніші цифри 35 і 15 тис., або й 12 та 5 тис. осіб.
Зазначимо ще раз, що на Волині 1943 року обидва народи стали жертвами уже сформованих історичних обставин та стереотипів, незваженої політики керівників окупаційних режимів, анархії та хаосу, жертвами небачених досі підступних провокацій, вчинених нацистами та більшовиками.
Повертаючись сьогодні до подій тих часів безперспективним буде визначити, яка сторона несе більшу відповідальність за скоєне. Уявіть собі, якби при визначенні причин німецько-радянської війни намагались встановити, чия провина більша, чи дійшли б до згоди? Слід пам’ятати, що Волинська трагедія відбулась на етнічних українських землях, на які ні німці, ні поляки, ні червоні партизани не мали історичного права. Тому український національно-визвольний рух періоду Другої світової війни не був замахом на польську державність! Тому в пошуках шляхів для порозуміння у цих складних питаннях не хотілося б щоб це порозуміння мало форму взаємозвинувачення.
Нарешті, пробачення повинні просити не українці і поляки, а ті злочинні уряди, які довели наші народи до протистояння.
В історії важко щось змінити, треба лише об’єктивно його оцінити і робити все можливе, щоб страшних кровопролить більше не було в нашому житті.

  • Петро

    “RedTram” – це Максим?

X