Пам’ятаєте, з якою дитячою переконаністю ми часто кажемо «от зміниться покоління, прийдуть молоді – і буде Європа»?

IMG_3326У Рівненській області план по молодості керівників навіть перевиконаний – у нас і голова обласної адміністрації Олексій Муляренко, і обоє громадян, які себе називають головою обласної ради, молоді – і Олександр Корнійчук, і Володимир Ковальчук. І у нас голова Здолбунівської районної адміністрації  Сергій Кондрачук теж молодий. Ну просто душа співає і серце радіє – молоді при владі, не обтяжені старими звичками, такі демократичні, так гарно говорять про «закон один для всіх!».

IMG_3318 (Копировать)І от вчора Гурби, і знову тисячі людей. Ясно, що під’їхати до самого пантеону всі не можуть, тому поліція (переатестована й геть нова) регулювала місця стоянок для автотранспорту. Автобуси пропустили ближче, машини ставили вздовж дороги – ближче ті, хто раніше приїхав, хто пізніше, то й доволі далеко. Все як завжди.

Головний лікар Рівненської обласної лікарні Іван Зима, голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк, його заступник Олександр Бухало, депутат Рівненської обласної ради Вдадислав Сухляк, міський голова Здолбунова Ігор Ольшевський, заступник голови Здолбунівської районної державної адміністрації Микола Орлов, численні депутати різноманітних місцевих рад – всі стояли хто де, дехто й геть далеко. Як усі люди, чемно послухали поліцію і зайняли вільні місця.

І от хвилин за двадцять до завершення служби в церкві, коли навколо пантеону були сотні людей, раптом під’їхав кортеж з трьох автомобілів. Під’їхав майже до самого місця проведення урочистостей, ледь не на ноги людям. Звісно, всі оглянулись, щоб побачити, кого ж це так привезли? Може, бабусю з далекого села, яка тут втратила чоловіка чи брата? Може, старенького ветерана УПА, якому важко йти так далеко? Чи когось із нових героїв України, пораненого в боях?

Ні, з машин вийшли молоді, здорові, усміхнені чоловіки. Це були голова Рівненської обласної державної адміністрації Олексій Муляренко, голова обласної ради Олександр Корнійчук, начальник обласної поліції Сергій Князєв. Їх «вів», тобто супроводжував першою машиною, голова Здолбунівської адміністрації Сергій Кондрачук.

IMG_3329 (Копировать)Скажете, дрібниці? Ні, це ознака ставлення до людей і до події. Постійні учасники гурб енських вшанувань пам’ятають, що Василь Червоній приїжджав о дев’ятій ранку, відстоював службу Божу, спілкувався з людьми, і їхав ледве не останній. Розумію, що Муляренка ніхто не знає, але хіба йому самому не цікаво побачити звичайних українських патріотів, поговорити з ними? Чи боявся притрусити піском своє взуття?

Та й була вся ця «влада» дуже недовго. Традиційне покладання квітів – і все, слід прохолов. Видно, не болить душа, не відчувається святість місця.

Поліція не дала жодних пояснень, чому, не пропускаючи машини інших громадян, цей кортеж пропустили до самого пантеону. Все звелось до того, що просто  регулювали потік машин і мали право. Мабуть, і мали. Бо жодних рішень про перекриття руху не було, ніхто нічого юридично не порушив. Проте є закон, а є право – юристи знають, що це різні речі. І от правові засади таки порушені – бо якщо є винятки в якихось діях, вони мають бути вмотивованими. Тут мотив один – чинопочитання нової влади, яка чомусь дуже вже нагадує стару.

І насамкінець… Увечері ще один «як голова»  обласної ради Володимир Ковальчук прокоментував подію так: «Вперше я сюди приїжджав, коли ще навчався в 10-му класі Здолбунівської ЗОШ №6. У школі був предмет ДПЮ – допризовна підготовка юнаків – і ми жили декілька днів у наметах. Коли приїжджав тоді – на цьому місці нічого не було, це зараз його розбудували. Пізніше вже разом із покійним Василем Червонієм приїжджали. І тут були десятки людей, зараз же – тисячі. Саме пан Василь заклав наріжний камінь у справу увічнення пам’яті про наших героїв. Нині на фоні тих повстанських подій формується нація, формується нове покоління».

Я розумію, що кожен з наших «молодих» справді вважає, що до нього взагалі й людей не було, але не можна ж так! П’ятдесят років селяни з навколишніх сіл берегли й упорядковували повстанські могили, щоб за незалежності показати їх здолбунівським активістам. Там ніколи не «нічого не було», там завжди було головне – могила загиблих хлопців, хрест і пам’ятник. Ну й дописатися до того, що при Червонію на Гурби приїжджали десятки людей – це вже вершина цинізму. Ще з початку дев’яностих, коли всі йшли від дороги вузькою непроїзною для машин стежиною, збирались сотні людей. За покликом серця, часто ризикуючи кар’єрою, йшли пішки вклонитися святому місцю.

Що ж, це лише нотатки на полях… Гурби пережили вже не одну владу, переживуть і цих. Головне, щоб сюди приїжджали українці. Не «я як голова ради», а просто люди – з вдячністю до тих, хто був до нас.

X