У Пересопниці згадали Першокнигу України та слухали музику ХІІІ століття

У Пересопниці згадали Першокнигу України та слухали музику ХІІІ століття

Древня Пересопниця, тепер малесеньке село біля Рівного, колись була княжим містечком. Час минув, але й тепер у цьому селі щороку збираються люди, щоб вшанувати першу книгу староукраїнською мовою – знамените Пересопницьке Євангеліє. 22 травня в селі престольне свято, і так склалося, що саме в день перепоховання Тараса Шевченка відбувається обласне свято української духовності та культури. Більше як двадцять років тому з ініціативи рівненського письменника Євгена Шморгуна в Пересопниці було встановлено пам’ятний знак, що засвідчував – українці древня європейська нація, бо вже в середньовіччі ми мали книгу, писану рідною мовою. Звісно, за радянських часів таке визнання було неможливим, і про знамените місце не знали навіть фахові філологи. Проте тепер на Пересопницькому Євангелії присягають президенти України.

Багато років свято організовувала влада, проте два роки тому рівненські владці відмовилися від нього, вочевидь не бажаючи посилювати роль у святкуванні УПЦ Київського патріархату. Тому вже вдруге свято відбулося завдяки організаційним зусиллям письменників і просвітян. Цьогоріч, як і щороку, до древнього села приїхали учні – переможці просвітянського конкурсу «Перло многоцінне». Коштом обласного управління освіти було видано альманахи дитячих творів, що мають назву «Проріст». Було багато письменників і знаних у краї людей.

Проте найцікавішим у цьогорічному святкуванні стала участь кобзаря, бандуриста і лірника Тараса Компаніченка. Він виконує духовну і світську музику України ХІІІ – ХVІІІ століть, про яку ми практично нічого не знаємо. Середньовічна і барокова музична культура українців аж до загарбання наших земель Москвою розвивалася в контексті європейської – бо й Україна була частиною Європи. Освічені і культурні українці тих часів не були ні кріпаками, ні злиднями – ці явища принесли нам московські війська. Разом з неписьменністю і бідністю. Для більшості присутніх розкішне звучання незвичної для нас музики було несподіванкою. Недарма й теперішня влада нічого не робить для пропагування такої музики, бо, знаючи і розуміючи її, українці рабами не будуть. Музика, яку виконує Тарас Компаніченко, це музика вільних людей.

І поки лине над древньою пересопницькою землею українське слово і українська пісня – нація має шанс.

X