Як російськомовна чиновниця обласної міліції зустріла родину загиблого "кіборга" зі Здолбунівщини

Як російськомовна чиновниця обласної міліції зустріла родину загиблого “кіборга” зі Здолбунівщини

Для всіх християн ці весняні дні особливі, бо католики щойно відсвяткували Великдень, а православні саме до нього готуються. Страсний тиждень розпочався для родини «кіборга» Юрія Дацюка  зі звістки про те, що дослідження ДНК засвідчили – одне з тіл у Дніпропетровському морзі належить саме йому.

Тому в понеділок, 6 квітня, мама Юрія поїхала ще з двома членами родини і двома волонтерами до обласного управління внутрішніх справ, куди її викликала заступник начальника відділу СУ УМВС України в Рівненській області Ірина Старовецька.

Пані Ірина, вийшовши до вестибюлю, жорстко сказала, що зайти може лише мама, бо вона проходить по кримінальній справі. Ми всі намагались хоч щось запитати, поділитись інформацією, отриманою від працівників моргу і волонтерів у Дніпропетровську. На що міліцейська чиновниця ніяк не реагувала. Схвильований двоюрідний брат загиблого пояснював, що мамі самій важко розібратися в усіх паперах, – жодного слова, жодної реакції. Не приховую – я обурилась. І цією байдужістю, і принциповою російськомовністю пані Ірини. Зробила їй зауваження, що ми все ж таки в державній установі, і бажано спілкуватися державною мовою. У відповідь почула «А вы кто?», а після відповіді «волонтери» – «А с вами в Днепропетровске на каком языке общались?» (До речі, в Дніпропетровську більшість на українську відповідає також українською).

Ну але менше з тим – мама Юрія пішла нагору, ми залишились чекати внизу. Через хвилин двадцять мама повернулась з двома документами – Постановою про встановлення особи трупа і супровідним листом з цього ж приводу на її ім’я. Питаємо, що казала пані слідча? – «Нічого. Просто надрукувала ці папери, віддала і сказала, що я можу йти». Зауважте – ні слів співчуття, ні пояснення, що далі робити з цими документами. Байдужість неймовірна, просто нелюдська.

В той же день я зателефонувала голові Рівненської обласної адміністрації Віталію Чугуннікову,  розповіла про те, як зустрічають міліцейські чиновниці матерів загиблих бійців. Сподіваюсь, пані Ірина зробить висновки з ситуації.

Треба сказати, що батьки, попри майже стовідсотковий результат тесту ДНК, досі не можуть повірити, що це справді їх син. Просять переслати фото тіла, щоб не їхати двічі до Дніпропетровська. За чинним законодавством, зробити такий запит може лише слідчий. І якби пані Ірина слухала, що говорять їй родичі, а не просто тицьнула матері в руки папери і відправила її за двері, вона б почула і ці сумніви, і це бажання. Коли ж військовий комісар району зателефонував їй з проханням попросити відповідні м матеріали в Дніпропетровську, пані слідча відповіла, що батьки її про це не просили. Звісно, не просили, і не попросять, бо бажання спілкуватися з людиною, байдужою до їх біди, в них немає.

Розповідаю про цю ситуацію в деталях, бо, на жаль, попри всі люстрації і «європейські цінності», живемо ми точно не по-новому…

X