Здолбунів – районний центр Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного. Є одним із найбільших залізничних вузлів Львівської залізниці. В Здолбунові розташований цементний завод. Населення Здолбунова станом на 2017-й рік становить 24 852 мешканців.

Символіка ЗдолбуноваПоходження назвиІсторія міста
В 1997 році  з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів – Ю. Терлецький).

Герб Здолбунова

Герб Здолбунова: У червоному полі перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ. Щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною. Символи підкреслюють роль Здолбунова як одного з найбільших залізничних вузлів. Кайло символізує назву міста, молоток та ключ — залізничну і будівельну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.

Прапор Здолбунова

Прапор Здолбунова: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ. Символи підкреслюють роль Здолбунова як одного з найбільших залізничних вузлів. Кайло символізує назву міста, молоток та ключ — залізничну і будівельну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.

Наразі існує чотири основних версії походження назви міста, проте жодна із них не є підтверджена документально:

  • Топонімічний варіант: Найпопулярніший варіант походження назви, який розказують дітям в школах. Проте і він не має жодних підтверджень, а отже являється гіпотетичним і не може розглядатись як науковий. Побудований цей варіант на спільних коренях слова «Дов(л)бати» та первісній назві міста «Дов(л)бунів». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова.
  • Варіант «іменний»: Величезна кількість сіл та селищ, як на Волині, так і у всій Україні була названа на честь людей, що їх заснували. Тому, цілком логічно, можна припустити й те, що у давню-давнину засновником міста, можливо, була людина на прізвисько Здолбун (Долбун).
  • Варіант історичний: Побудований на тому, що назва пов’язана зі старослов’янським племенем дулібів (долобів). Ця гіпотеза більш конкретна, оскільки дуліби були основним населенням наших земель у VІ–Х ст. З X ст. вони стають більш відомі під назвою волинян (деякі історики вважають дулібів і волинян різними племенами, які просто проживали поруч). Виходячи з цього, можна припустити, що Здолбунів (Долбунів) несе в своїй назві пам’ять про дулібів. Тим більше, що в Рівненській області є ще один населений пункт, назва якого пов’язана з цим племенем, – село Дуліби в Гощанському районі.
  • Варіант народний: за народними переказами, в околицях міста проживали якісь «нехристи долбани». Ця версія суто гіпотетична, тому що відразу виникає запитання – чому це населений пункт назвали ім’ям якихось людей, які, судячи з усього, не були християнами, тобто, говорячи по-сучасному, перебували в опозиції до місцевих жителів і, крім цього, проживали не в самому місці де було закладено Здолбунів, а на певному віддалені, а отже, не становили більшості серед населення.

 

Вперше в письмових документах згадується назва Здолбунова – «Долбунів». Стається це в акті, за яким великий князь литовський Олександр дарує Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село «Долбунів».

←1497

1569→

Після Люблінської Унії Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село Долбунів потрапляє до Луцького повіту..

У поселенні налічується 9 постійно заселених будинків. Населення займається виключно землеробством.

←1570

1570-рр.→

У Долбунові розпочинається формуватись Єврейська громада, яка в подальшому стане одною із найвпливовіших та найбільших у Здолбунові.

На вимогу турецького султана кримський хан Джанібек-Гірей організовує рейд на польські володіння. Влітку 1618 калга-султан Девлет-Гірей з кримською ордою вторгається на Україну. Напад татар на польський табір під Кам’янцем не мав успіху, але окремі татарські «загороди» протягом півтора місяців розорили околиці Вінниці, Бару, Тернополя, Синявців, Дубно та Львова. Не оминуло розорення і Долбунів.

←1618-1619-рр.

1629→

Ділові акти, метрики, поземельні плани починають називати Долбунів як Здолбунів.

У Здолбунові та його околицях відбуваються масові виступи сільського населення проти місцевих феодалів.

←1648-1656-рр.

1651→

У Здолбунові та його околицях, зокрема в районі сіл Тайкури та Здовбиця, розташовується воєнний штаб Богдана Хмельницького козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками. Після битви під Берестечком, у тому ж 1561 році, велика кількість козацької старшини, що полягла на місці бою була перевезена та похована у околицях Здолбунова та в Здовбиці.

Правобережна Україна входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії.

←1794-1795-рр.

1798→

В селі Здолбунів налічується 51 двір, проживає 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків.

Князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продає село купцям Кружиніним. Нові власники відразу розширюють своє господарство та будують млин, який і досі збережений у практично первозданному вигляді. Саме цей млин наразі і є найстарішим збереженим будинком в Здолбунові.

←1821

1861→

В Російській імперії до якої входить Здолбунів відбувається селянська реформа 1861 — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин. Внаслідок реформи для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин (близько 12 гектарів по сучасних мірках) орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.

В червні цього року закінчено будівництво залізниці Київ—Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Це одна із найважливіших та доленосних подій для нашого міста. У наступні роки місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо, що дало Здолбунову великий приплив фінансів та робітників із навколишніх сіл.

←1873

1870-рр.→

Саме в ці роки на околицях Здолбунова виявлено родовище крейди високої якості, та визначено можливість її використання як сировини для виробництва цементу. На це відразу звертають увагу брати Єлінеки, чехи за національністю.

В Здолбунові відкривається однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснюється за рахунок управління Південно-Західної залізниці.

←1877

1882→

В громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. Тепер ця двокласна школа відома більшості Здолбунівчан як ЗОШ №5.

Брати Єлінеки будують невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п’яти жорен кінської тяги, такої ж кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконуються вручну. За добу на міні-заводі виробляють 20—25 бочок цементу.

←1884

1889→

Власники цементного заводу створюють товариство “Єлінеки і Ко”, що дає можливість залучити додатковий капітал на розширення підприємства, встановлюють більш досконале обладнання та механізми. Тоді ж завод освоює випуск портландцементу, хоча його випуск і не перевищує 90 тон на добу. Завод працює сезонно, а у виробництві переважає ручна праця. Зростає й кількість робітників. Наприкінці 90-х років на Здолбунівському цементному заводі працює 200 чоловік. У цей же рік у Здолбунові засновано ливарно-механічний завод.

Працівники залізничної станції та жителі Здолбунова піднімають питання про будівництво церкви. Цією проблемою зацікавлюється і Архієпископ Волинський і Житомирський Модест. Одного разу проїжджаючи з Житомира до Почаєва через Здолбунів Архієпископ помітив, що в такому великому селищі при станції немає церкви. 16 березня 1892 р. Архієпископ Модест своїм розпорядженням зобов’язав благочинного протоієрея Калліста Метельського звернути увагу на необхідність будівництва храму. Уже 18 квітня на видному місці станції була встановлена скринька для пожертв на будівництво церкви. Загалом було зібрано 14 500 рублів, левову частку з яких (7 500) виділило управління залізниці.

←1892

28 серпня 1894→

Проведено закладку храму на честь святої великомучениці Катерини. Через неповних два роки було збудовано дерев’яний храм.

Архієпископом Модестом при великій кількості Здолбунівчан освячено храм на честь святої великомучениці Катерини.

←8 квітня 1896

1897→

Починає розвиватися торгівля. У селі працюють крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбуваються ярмарки. За даними перепису цього року в Здолбунові проживає 4692 особи

Імператор Микола ІІ-й видає наказ про віднесення Здолбунова до категорії позаштатних містечок.. Це було друге народження нового адміністративного центру На центральній вулиці (сучасній вулиці Гончара), що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення.

←1903

1905→

У Здолбунові відкривається церковно-парафіяльна школа..

Здолбунові відкривається громадський клуб.

←1907

1908→

У Здолбунові споруджується костел святих Петра і Павла. Відповідно до проекту костелу розробленого ще у кінці ХІХ ст. на фасадній частині будівлі мали бути розміщені фігури двох апостолів Петра та Павла. Не було в проекті дзвіниці, яка зараз височіє над костелом. В тому ж році починає діяти чудесна дерев’яна Свято-Успенська церква, яка ще називалася Почаївським подвір’ям, адже віряни молилися всередині перед унікальною іконою-копією Божої Матері Почаївської. «Стараннями» радянської влади Свято-Успенська церква була зруйнована. Зараз на її місці зводиться новий храм УПЦ КП.

Через 14 років після зведення, 17 березня 1910-го року вщент згоряє храм святої великомучениці Катерини.

←17 березня 1910

1910→

Здолбунівський цементний завод викуповує акціонерне товариство “Волинь”, керівництво якого знаходиться у Варшаві. Підприємство реконструюють, встановлюють дві обертові печі та змонтовано новий цементний млин. Кількість робітників заводу зростає до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працюють приватна паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але всі ці підприємства є напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.

Населення міста налічує близько 10 000 жителів..

←1911

1912→

Розпочинає свою роботу лікарня при Здолбунівському цементному заводі.

У Здолбунові споруджено та освячено новий, мурований храм на місці знищеного пожежею Катеринівського храму. Спочатку нова церква мала дещо інший вигляд ніж зараз – вона була семикупольною. Навколо центрального купола було ще 4 куполи, котрі в 40-ві роки XX ст. через відсутність коштів на ремонт були розібрані. До 50-х років XX ст. в підвальній частині храму знаходилася церква в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця, так звана тепла церква, яка в атеїстичні часи була ліквідована. Першим і дуже авторитетним настоятелем храму був протоієрей отець Димитрій Пекарський. Він служив у храмі що згорів, і далі продовжував служити у новому до самої смерті, що настала в 1927 р. Він був законовчителем міського залізничного училища і жіночої гімназії. В храмі збереглася ікона Христа Спасителя на якій написано: “Дар Здолбуновского Свято-Катериновского братства и прихожан железно-дорожной церкви глубокоуважаемому отцу протоиерею Димитрию Пекарському в День сорокалетней годовщины его пастырского служения. 7 сентября 1920 г.”.

←1914

1914 – 1918-рр.→

На території Волинської губернії проходить Південно-Західний фронт. Війна приносить населенню розорення, безробіття. Частину устаткування Здолбунівського цементного заводу вивозять вглиб Росії. Позбувається праці значна кількість робітників.

15 квітня товариство Я.А.Коменського в Здолбунові постановило відкрити приватну чеську школу. Вже 19 вересня року було найнято будинок під шкільне приміщення і 29 жовтня 59 учасників урочистих зборів ухвалили відкриття першої чеської школи в нашому місті. Ініціаторами були шкільна комісія товариства Я.А.Коменського та чеський комітет. Першим учителем і директором школи був призначений відповідальний у справах зв’язку чеських товариств у Росії Ламберт Єлінек. Школа була урочисто відкрита 12 листопада 1917 року. Пожертви на школу в сумі 1117 рублів 50 копійок здійснили 117 осіб. У чеській школі було 7 класів навчання, пізніше 8. Навчання було платним, проте бідні сім’ї за навчання не платили.

←1917

1918→

У Здолбунові розпочинають свою діяльність військово-революційні комітети більшовиків.

Після повалення гетьманської держави Скоропадського в Здолбунові оселилося представництво Директорії Української Народної Республіки. Штабом для нарад та зустрічей з представниками Кабінету Міністрів УНР було обрано привокзальне приміщення сучасної ЗОШ № 5. В цей же час у Здолбунові відбуваються чергові єврейські пгроми. 1919 року радянські перша кінна армія та інші збройні частини витіснили зі Здолбунова владу Української Народної Республіки.

←1918-1919-рр.

1919→

У Здолбунів увійшли польські частини, в місті вони залишаться майже не два десятиліття. Аж до початку радянсько-німецької війни.

Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі землі Західної України та зокрема Здолбунів відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (1920—1939 роки) Здолбунів залишається типовим провінційним містечком, що входить до складу Острозького повіту.

←1920

1920-і роки→

У цей час Здолбунів, як і всі інші західноукраїнські міста, переживає серйозний економічний занепад. Зупиняється виробництво цементу, занепадають і всі ніші підприємства.

За наказом польської влади було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Здолбунові позбулися роботи близько 80% залізничників-українців. Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках.

←1921

1924→

Здолбунів став повітовим центром Волинського воєводства.

Внаслідок страйків та тотального незадоволення придушенням всього українського влада іде на поступки та дозволяє відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників. Ця книгарня стає першою у Здолбунові.

←1925

1928-1929-рр→

У місті працює гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання є великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць. Навчання у всіх закладах, завдяки політиці полонізації українців, проводиться виключно польською мовою.

Чеська громада м. Здолбунова вирішує побудувати нове триповерхове сучасне шкільне приміщення. Потреба у ньому виникла через велику кількість дітей, які бажали вчитися у чеській школі.

←1930

1930-і роки→

Здолбунівський цементний завод запрацював на повну потужність, виробляючи щороку 85 тисяч тон цементу. У цей же час відбувається реалізація перших партій цементу марки 500.

Відкрито нове приміщення Чеської школи, хоча деякі будівельні роботи продовжувалися і в наступних роках.Школа була збудована і утримувалася на пожертви чеських громадян та членів товариства Я.А.Коменського. На прохання товариства директор нової школи прибув з Праги. Ним був призначений Йозеф Косек. Учні навчалися шість днів на тиждень.

←1934

1939→

Здолбунів та всі інші західноукраїнські землі окуповує СРСР. В той же рік утворюються райони у тодішній «Ровенській» області, Здолбунів стає районним центром. У місті розпочинаються соціалістичні перетворення.

Нова влада розпочинає масові репресії проти мешканців новоутвореного Здолбунівського району. Розстрілу підлягали всі, хто відзначився активністю у національних групуваннях 1917-1920 років, належав до націоналістичних організацій УВО-ОУН й окремо тих, хто працював в інституціях польської влади протягом 1921-1939 рр. Військові, священики, чиновники, поліціанти – це неповний список тих українців, які підлягали розстрілу і були знищені комуністичним режимом.

←1930-1940-і роки

1941→

Місто займають війська Третього Райху – після поразки УНР, вже третього за рахунком (після Польщі та СРСР) тривалого окупанта. Під час німецької окупації в місті продовжує діяти українське націоналістичне підпілля.

За час війни німці зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки німецької окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар’єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 чоловік, а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 чоловік.

←1941-1944-і роки

2 (3) лютого 1944→

В місто знову входить Радянська Армія. Здолбунів взято без боїв.

У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються школи, лікарні, культурно-освітні заклади.

←1940-1960-і роки

1946→

Здолбунівський цементний завод розпочав серійний випуск цементу марки 500, що на той час було суттєвим досягненням адже не всі цементні заводи, навіть за межами країни, могли продукувати цемент такої марки. Однак стиснене положення заводу, який знаходився у центральній частині міста не дозволяло значно збільшити його потужність.

Уряд тодішнього СРСР прийняв рішення про будівництво потужностей по виробництву цементу за межами міста Здолбунова.

←1948

1952→

Розпочалося будівництво Ново-Здолбунівського цементного заводу. Через чотири роки перші технологічні лінії було введено в експлуатацію. Також на площах Ново-Здолбунівського цементного заводу було збудовано завод азбоцементних виробів з проектною потужністю 155 млн. умовних плиток шиферу на рік.

Вводяться у експлуатацію перші будинки “селища цементників” у Здолбунові. Нині цей район називають “Здолбунів-2”, або “Селище”.

←1953

1960-і роки→

Розпочалося будівництво нового навчального корпусу, що серед іншого, передбачав вісім класних кімнат для розширення залізничного училища. Приміщення з оригінальними колонами при вході не збереглося. Цей будинок зазнав руйнувань під час авіаційних бомбардувань в роки Другої світової війни. Його відбудували, але, зрештою, задля зведення нового, значно більшого корпусу, розібрали.

Старий та новий цементні заводи і шиферний завод об’єднали в один цементно-шиферний комбінат, який став одним з найбільших і передових підприємств промисловості будівельних матеріалів країни. Комбінат випускав загально-будівельні цементи: марок 400 та 500, цементи для азбоцементних виробів, спеціальний високоміцний цемент марки 600, тампонажні цементи для “холодних” і “гарячих” свердловин. Випуск високоміцного портландцементу марки 600 був освоєний вперше в СРСР сааме на Здолбунівському цементно-шиферному комбінаті. Спосіб виробництва цього цементу захищений авторським свідоцтвом NВ-1778. Ліцензії на його виробництво продано у Великобританію, Францію та Італію.

←1963

1964→

Споруджується пам’ятне погруддя партизану, здолбунівчанину Миколі Приходьку.

На цементно-шиферному комбінаті здійснено випуск промислової партії портландцементу марки 700. На комбінаті було розроблено багато технологічних новинок. Найвизначніша з них – впровадження в дію гідротранспортування крейдяно-суглинкової суміші з кар’єру на виробничий майданчик на відстань 3,6 км.

←1972

1 вересня 1975→

Через зростаючі потреби у додаткових місцях шкіл Здолбунова, завершується будівництво і вводиться в експлуатацію нова школа, що отримує номер 6.

У Здолбунові вперше піднято синьо-жовтий прапор України.

←1990

1992→

У Здолбунові зруйновано пам’ятник кату українського народу — Леніну.

Здолбунівський цементно-шиферний комбінат перетворено у Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу “Волинь-Цемент”.

←1994

2001→

Контрольний пакет акцій ПАТ “Волинь-Цемент” придбала всесвітньо відома німецька промислова група Dyckerhoff AG.

Шиферне виробництво у Здолбунові відокремлено у ТОВ “Волинь-Шифер”, воно переходить до нових власників.

←2003

2007→

Капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничний вокзал міста.

У Здолбунові було урочисто відкрите погруддя Степану Бандері, перший пам’ятник голові ОУН на Рівненщині.

←21 жовтня 2012

201…→

Далі буде….

X