«Бо співати патріотичних пісень, розповідати про своїх загиблих в УПА родичів, а потім раптом їхати працювати на москалів у Крим, обвішаний портретами Путіна – це так по-нашому.» Такі рядки були два роки тому в матеріалі нашого сайту http://zdolbuniv.com/region/zdolbunivschyna-dermanski-zarobitchany-hytri-chy-bidni.html. Тоді на мене образилось багато людей, причетних до галузі культури:  треба родини годувати, треба якось жити…

От так «якось» ми прожили ще два роки. І тепер лицемірство розцвіло буйним цвітом у Мізоцькій бібліотеці, де теж проводять патріотичні свята, де все добре і навіть чудово в офіційному вимірі. А насправді ми маємо яскравий зразок малоросійства, що навіть не розуміє, чим же воно небезпечне. Бо ж людина, розміщуючи цей плакатик на сторінці бібліотеки у Фейсбуці, явно думала, що він же ж хороший. Бо ж за мир. А на московії ж теж є добрі люди…

Звичайно, за цим плакатиком послідувала купа обурених коментарів, зокрема від Світлани Сапожнікової, мами загиблого бійця-«айдарівця». Пост зі сторінки прибрали, але ж мотлох у голові залишився.

Отже, ще раз для тих , хто досі не втямив. Україні потрібен не мир – Україні потрібна перемога. Як писав мешканець Мізоча Руслан Власюк, мир може стати наслідком капітуляції. Хіба ми цього хочемо? Хоча, з іншого боку, якщо людина досі вважає українців і росіян «братніми» народами, то для неї, певно, і капітуляція не страшна. Бо що ж – буде мир, буде дружба, все буде як у часи імперії. Бо ж і тоді пісні можна було співати, рушники вишивати.  А малоросу того й доститьДо речі, про такий мир у своїй п’єсі «Бояриня» ще сто років тому писала Леся Українка:

 Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

Се мир по-твоєму — ота руїна?

Тільки ж ми дні народження Лесі святкуємо, в тих же ж бібліотеках книжки виставляємо – а не читаємо її зовсім. Бо якби читали, то знали б, що мир без перемоги – це поразка!

І насамкінець: звідки ця «миротворчість»? А все звідти ж – з московської церкви, з проповідей чужинських за духом священиків. І скільки б ми не видаляли такі пости з соціальних мереж, люди залишаються поруч. Ті, хто й досі живе «дружбою народів» і облудними гаслами про єдину церкву.

Отже, маємо російськомовне капітулянтське гасло на фоні триколору ворога, розміщене на офіційній сторінці бібліотеки. Чи будемо мати якусь реакцію відповідальних інстанцій, чи й надалі будемо плекати лицемірство в усій його красі?

X