Здолбунівський блогер, працівник відділу культури Олексій Козачок, знову у своєму блозі sulidy.blogspot.com розмістив  текст, стосовно долі унікальних дерев’яних церков Здолбунівщини, які потерпають від надто вже ретельного догляду. Парафіяни та священики так захоплюються ремонтними роботами, що змінюють храми до невпізнання, до цілковитого викривлення їхньої історико-культурної сутності.

 

Вкотре ми зіштовхуємось із тим, коли благі наміри, помножені на невігластво, можуть призвести не тільки до втрати історичної пам’яті, а й завдати незворотньої шкоди пам’яткам культури нашого краю.

Мова йде про тенденцію обкладати старі дерев’яні церкви, котрим сотні років, сучасними будівельними матеріалами, зокрема сайдингом, або, по-народному, вагонкою. 

Хотів написати коротку замітку, але без поясненнь та розширеного матеріалу це сприйметься за якесь суб’єктивне бачення ситуації.

Так, тепер все по-порядку. У нас, в Здолбунівському районі, до державного реєстру пам’яток містобудування і архітектури місцевого значення віднесено 27 об’єктів, з них 14 – це старі дерев’яні храми, а також дзвіниця в Кунині. Ось вони:

1 Церква Різдва Богородиці, УПЦ 1736 р. С.Білашів
2 Здвиженська церква, УПЦ 18 ст. С.Богдашів
3 Покровська церква, УПЦ 1830 р. С.Будераж
4 Михайлівська церква, УПЦ 1858 р. С.Буща
5 Миколаївська церква, УПЦ 1900 р. С.Гільча Перша
6 Церква Різдва Богородиці, УПЦ 1898 р. С.Івачкове
7 Хрестовоздвиженська церква, УПЦ 1723 р. С.Копиткове
8 Георгіївська церква, УПЦ КП 1746 р. С.Кунин
9 Дзвіниця Георгієвської церкви, УПЦ КП 1746 р. С.Кунин
10 Михайлівська церква, УПЦ 1865 р. С.Мала Мощаниця
11 Церква Різдва Богородиці, УПЦ 19 ст. С.Нова Мощаниця
12 Преображенська церква, УПЦ КП 1861 р. С.Новомильськ
13 Миколаївська церква, УПЦ 1777 р. С.Півче
14 Церква Різдва Богородиці, УПЦ 1881 р. С.П’ятигори
15 Церква Параскеви, УПЦ 18 ст. С.Цурків

З цих 14-ти храмів, три вже обкладені сайдінгом, а саме:

Переглядаючи картинки цих чепурних “з іголочки” храмів, вже чую голоси захисників такого оновлення: 
– ага, глянь, яка краса!
– не те , що раніше було!
– фарбувати тепер не потрібно, зробив – і стоїть!
Так, краса. Але цією красою зможе насолоджуватись лише одне покоління, адже деревина, закована в пластиковий панцир, не маючи нормального паровідведення, внаслідок різниці температур починає стрімко втрачати свої характеристики і “хворіти”. Звісно, я використовую слова простолюдина, та для любителів офіційних заключень від вчених мужів, ось прикріплюю документ, з печаткою:
Document-page-001
tumblr_o14ax9FHPn1ujcyiao1_1280

с. Пульмо, Волинська обл. Церква Св. Миколая, 1895 р.: а) загальний вигляд до проведення ремонтних робіт; б) сучасний вигляд, 2012 р.

Також, можете ознайомитись з відповідними матеріалами ТУТ.

Для тих хто сумнівається і ще не визначився, що ж гарніше, наводжу приклад церкви до та після зовнішнього опорядження сайдингом в селі Пульмо, Волинської області. Самі подивіться на разючу різницю, та зробіть висновки. Чи варта “краса” на десяток років тих втрачених століть, котрі пам’ятка культури могла б тішити око наших нащадків?
 Зафіксовані зміни та втрати:

  • зміна матеріалу та кольору стінового оздоблення;
  • зміна форми верхів;
  • зміна покрівлі даху та верхів;
  • зміна маківок та хрестів;
  • зміна матеріалу та характеру вікон;
  • втрата декоративних деталей (кутових лопаток, віконних лиштв, сандриків, зубчастого фризу)

Даю посилання ще на один ресурс, де дуже цікаво розказують про школи та стилі церковної архітектури – https://parafia.org.ua. Зокрема про Миколаївську церкву в с.Півче можете прочитати тут.

Всім миру, і пам’ятайте, що ці храми – не наша власність, а це духовний скарб, котрий наші діди передали нашим онукам, а ми лише його охороняємо … або ж ні.

 

  • Остап

    Схвально, що блогер, працівник відділу культури, напевно райдержадміністрації, а відтак представник місцевої виконавчої влади, володіє відомостями та розмістив перелік пам”яток місцевого значення бодай на місцевому інтернет-ресурсі. Тим самим публічно порушив проблему. Але перед ким і чому постфактум? Хто має цією проблемою займатись і убезпечити збереження таких надбань, як не місцева влада? Хіба райдержадміністрації, органам місцевого самоврядування невідомо, що саме вони зобов”язані забезпечити виконання Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Як і те, що саме рішення цих органів є обов”язковими до виконання усіма суб”єктами діяльності незалежно від форм власності. Ну і, зрештою, головне питання: чому ініціатори таких ремонтів-перетворень над пам”ятками архітектури не йшли за отриманням дозволів до органу, наділеного цими повноваженнями? Не знали, знехтували, впевнені в некомпетентності місцевих чиновників щодо цього, чи переконані в безнаказаності? А якщо без дозволів це проводилось (та не за один же день), то де ж був той “державний нагляд”, передбачений цим законом? Чому священнослужителям тих культових споруд, що є пам”ятками, не було доведено порядок, у т.ч. й ст. 26 “Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування пам’яток”. То, може, варто з настоятелями зустрічатись не тільки під час свят чи коли сільські голови виділяють кошти на підтримку церков МП, а й з приводу виконання українського законодавства у сфері державно-церковних відносин?

    • Петро Воля

      Оце грамотно ! Але ті церкви, в які ходить районне паньство перехрестити лоба на Паску чи на Різдво зроблені з цегли. Їм і в голову не спадає, що дійсно в районі є дерев’яні церкви.Дійсно, громади не беручи дозволів роблять ремонти на свій розсуд.І це Козачок показав ще одну злочинну байдужість і непрофесіоналізм нашої районної влади.Я так думаю!!!

X