Мізоцька лікарня – фото Олексія Козачка

Інколи наслідки прийнятих рішень бувають цілком непередбачуваними, і не відпускають своїх авторів протягом багатьох років. Так сталося з Мізоцькою лікарнею(терапевтичним відділенням), яку було закрито минулого року після численних скандалів, обговорень і протистоянь. Рішення прийняте. Але воно було оскаржене в суді, і колектив лікарні суд виграв. Зрештою Здолбунівську районну державну адміністрацію було зобов’язано поновити роботу Мізоцького терапевтичного відділення. Не так давно на спільному засіданні комісії з питань економічного розвитку, комунальної власності та енергозбереження та комісії з питань освіти, культури, охорони здоров я, молодіжної політики, фізкультури та спорту було прийняте рішення, що балансоутримувач приміщення (а це центральна районна лікарня) має передбачити кошти на проектно-кошторисну документацію, щоб принаймні виконати першочергові ремонтні роботи. Але чи то грошей немає, чи то амбіції є, чи то одне й друге, але голова адміністрації розсудив по-своєму. І сьогодні ці ж комісії, лише вже окремо, розглядали питання «Про вилучення з оперативного управління Здолбунівської центральної районної лікарні майнового комплексу терапевтичного відділення №2, що знаходиться за адресою: селище Мізоч, вул.Б.Хмельницького, 1».

Головна мотивація – приміщення не використовується, бо непотрібне районній лікарні. Що ж з ним планує робити районна адміністрація? Як ми вже писали, передати вищевказаний майновий комплекс в оперативне управління Здолбунівському районному територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Якось нікого в адміністрації так і не переконали слова керівника тер центру Анатолія Ліщинського про відсутність необхідності в цьому приміщенні, і позиція мізочан, які кажуть, що їм не треба розширення спектру надання соціальних послуг – вони хочуть повернення медичного обслуговування.

Адміністрація поспішає, бо передачу приміщення в проекті рішення планують завершити до 20 січня 2018 року. І недарма, бо ж сьогодні завершився розгляд питання в апеляційному суді, і рішення про відновлення лікарні в Мізочі було залишене в силі. Передавши приміщення тер центру, адміністрація добросовісно відпише судам і виконавчій службі, що виконати рішення неможливо, адже змінились обставини – приміщення немає. І все, всі щасливі, ніхто не покараний і ніхто ні в чому не винний.

Проте депутати не зовсім погодились з паном Сергієм Кондрачуком. Комісія з питань економічного розвитку, комунальної власності та енергозбереження ніякого рішення, по суті, не прийняла – питання вирішено було винести на розгляд сесії. А от комісія з питань освіти, культури, охорони здоров я, молодіжної політики, фізкультури та спорту однозначно висловилася проти такої передачі – жодного голосу «за»! Адже всі розуміють, і про це неодноразово говорив голова районної ради Олег Дацюк, що не в залежності від того, якій районній установі належатиме це приміщення, фінансувати його ремонт і доведення до ладу все одно доведеться за участі районного бюджету. Представники районної лікарні кажуть, що приміщення не відповідає нормативам для лікувальних закладів, а тому потребує суттєвих вкладень. А що, якби воно належало тер центру, то для відкриття стаціонару для стареньких самотніх людей вкладення не потрібні?

Найбільш відповідальною є позиція Олега Дацюка, бо він наполягає на тому, що приміщення треба мінімально привести до ладу, зберегти для району і Мізоча. Адже поки воно там стоїть, нікому не потрібне, відбуваються руйнівні процеси. Чи дослухаються до голови депутати і яким буде їх рішення, ми невдовзі дізнаємося.

Як і про те, чи вдасться ініціаторам закриття Мізоцького терапевтичного відділення уникнути відповідальності за невиконання рішення суду.

  • Микола

    Знаєте, я не песиміст, але в сьогочасних реаліях реформування медицини ну геть не можу вгледіти того, заради кого ця реформа має бути – ЛЮДИНУ. І якщо міський житель хоча б сяк-так зможе до тих медпослуг добратись, то сільський мало ймовірно. От хоча б взяти ту розпіарену програму “Доступні ліки”. Чи хтось моніторить правдиву ситуацію, який відсоток сільського населення нею скористалось та й чи скористалось взагалі? Бо на практиці це виглядає так: треба рецепт, у селі фельдшер рецептів не виписує, 80-літній бабусі треба до райлікарні їхати, витративши на проїзд щонайменше 30 – 50 грн. За один день навряд чи тій бабусі проведуть обстеження і того рецепта випишуть. Хай і так, але це разове “ходіння по медмуках”. На більше таких поїздок сільський житель, навіть молодшого віку, не спроможеться. А, беручи до уваги оприлюднений МОЗ перелік “здешевлених ліків” і їх вартість у співідношенні з ціною поїздки за ними , то шкурка вичинки не буде варта. Ну й ті новації, що пацієнт буде сам собі обирати лікаря та що гроші “будуть ходити за пацієнтом”, на сьогодні для села є також надто примарними. Хто про це пояснить тій таки 80-літній сільській бабусі. Як ото ця бабуся, приміром, що проживає в Бущі, (а в Мізочі ні лікарні, ні лікарів уже немає) мусить собі обрати того лікаря. А головне, серед яких і звідки ті лікарі мають бути їй доступні й відомі ? То, може, краще б цими питаннями заопікувались наші місцеві реформатори, а не тим, де подіти приміщення, які придумати соцпослуги, а чи згадувати про відсутність нормативів для фактично знищеного лікувального закладу. Хіба ж люди стануть здоровішими від того, що нормативу будуть, а лікувальних закладів катма? Якось так по-здолбунівськи виходить.

X