Двадцять сім біженців наразі прийняла Здолбунівщина... Хто вони?

Двадцять сім біженців наразі прийняла Здолбунівщина… Хто вони?

Зовсім недавно в наше життя ввійшло слово «біженець». Ні, ми знали його й раніше, але було воно далеким і чужим. Тепер стало реальністю нового військового часу.
Ми чуємо про тисячі людей, які втекли від окупації в Криму і війни на Сході. І не знаємо, чи живуть вони поруч з нами. Виявляється, живуть…
У нашому районі маємо офіційно зареєстрованих двадцять сім переселенців – так іменують цих людей офіційні документи. Серед них жінок від 15 до 55 років шість, чоловіків від 15 до 59 років – вісім; старших цього віку осіб шість; дітей молодших за три роки – четверо; дітей віком від трьох до шести років двоє і дітей шкільного віку – один. За сухими цифрами статистики людські долі і реалії життя.
Які вони, ці долі? Найперше маємо сказати, що переважна більшість біженців живуть у родичів, тому жодного житла їм місцева влада не надавала. Лише один чоловік працює і живе на фермі в одного з підприємців району.
Більшість переселенців уже зареєстровані за місцем фактичного проживання і переоформили за новими адресами пенсії і соціальні допомоги, які отримували вдома. Жодної матеріальної чи гуманітарної допомоги від влади вони не отримували.
До нашого району після окупації Криму російськими військами переїхали дві родини військовослужбовців. Обоє чоловіків, батьків родин з двома дітьми, не зрадили присязі українському народу і зараз перебувають за місцем служби. Їх родини живуть поруч з нами.
Цивільними переселенцями з Криму є лише пенсіонери, що раніше жили на Здолбунівщині і, по суті, повернулися додому. Одна пенсіонерка влаштована в будинок-інтернат, дві родини пенсіонерів мають де жити без втручання держави.
Що ж до біженців зі Сходу, тут усе складніше. Наразі в нашому районі живуть одна родина зі Слов’янська, одна з Макіївки і одна людина, що приїхала зі Сніжного. Сім’я зі Слов’янська мала перевезти сюди своїх батьків-пенсіонерів, але зараз, після звільнення міста, планує повернення додому. Більшість же нікуди повертатися не збирається. Хоча й живуть тут доволі замкнуто, щоб не сказати закрито. Родина, що живе в Богдашеві, не виходить навіть надвір – бояться. Чи помсти тих, від кого втекли, чи міфічних бандерівців – сказати складно. Інша сім’я, що живе в Здовбиці, взагалі відмовилася спілкуватися з соціальним працівником, практично виставивши його за двері. Взагалі більшість родин не хочуть зайвого втручання держави в своє переселенське життя.
Чоловіки-біженці стверджують, що втекли, бо там їх змушували брати зброю і воювати на боці так званих сепаратистів. Щоправда, це не пояснює, чому вони не залишилися захищати свої домівки в складі добровольчих батальйонів, але не завжди можна зробити воїна з пастуха чи будівельника.
Наразі це вся інформація, яку можна оприлюднювати. Довіряючи тим, хто приїхав сюди з охопленого війною Сходу, все ж сподіваємося, що Служба безпеки перевірила кожного з біженців на предмет причетності до антидержавних формувань.

X