Хто захистить дитину або історія копитківського маньяка

Хто захистить дитину або історія копитківського маньяка

В юриспруденції є таке поняття як «термін давності». Напевне і дана історія уже має термін давності, оскільки від її початку минуло більше як три місяці. Але вона не дає спокою. Не дає спокою мені, як вчителю, як не байдужій людині. Не дає спокою матері постраждалої дитини, яка уже не вірить нікому і нічому. І головне, не дає спокою, і напевне, ніколи не дасть і не зітреться із пам’яті неповнолітній дівчинці, жительці села Копиткове. Перенесений стрес наніс відбиток на усе подальше життя дитини. З етичних міркувань, я зміню ім’я дитини, як і ім’я її кривдника.
Це сталося ввечері 6 березня 2014 року. У школі був оголошений карантин – море вільного часу, а також довгоочікуване весняне тепло не давали докликатись дітлахів до домівок. Того вечора гуляли і дві подружки, учениці 8 і 11 класу. Коли ж стемніло, і дівчатка попрощались ( жили на різних вулицях), Оксана помітила, що позаду неї на велосипеді їде якийсь чоловік. Зрозумівши, що він хоче її наздогнати, дівчина надала в швидкості, відірвалась від переслідувача і заїхала до свого подвір’я, не надавши великої уваги самому факту переслідування. Можливо, це їй здалося.
Але переслідувач не заспокоївся. Минувши два будинки, залишив свій велосипед і повернувся чатувати свою жертву. Оксана, почувши від мами, що вечерю свою вона пропустила, пішла сама готувати їжу у літню кухню. Сім’я ж займалася звичними вечірніми справами: гучно працював телевізор, який дивилася мама, бабуся відпочивала. Брат слухав музику. Оксана взялася справно чистити картоплю. Саме в цей момент відчинилися двері літньої кухні, де дитина була одна, і зайшов чоловік. До слова слід відмітити, що дівчина знала хто він, проте ніколи до цього з ним не спілкувалася. Зі слів дитини: «бачила кілька раз і привіталася». Тут потрібно уточнити, що громадянин Р. не є жителем села Копиткове, а з’явився у нас трохи менше року. Його «привезла» жителька нашого села, яка поїхала на заробітки у Київ.
Швиденько «молодята» побралися і перебивалися тимчасовими заробітками у сусідньому селі. Але повернемося назад до вечора 6 березня.
Між Оксаною і громадянином Р. відбувся короткий діалог, приблизно такого характеру: «Що робиш?» – « Готую їсти». «Де всі?» – « У хаті». «Дай сірники» – дала. «Ходімо зі мною!» – «Чому я маю з вами йти? Я не хочу». На цьому словесна частина «спілкування» закінчилася, і схопивши дитину за коси, громадянин Р. почав тягти її на вулицю. Оксана чинила спротив, до слова сказати, дівчинка вона сильна, але сили були не рівні ( 14 річна дитина і 30-річний чоловік!!!). Коли ж ні фізичний опір, ні крик про допомогу не допомогли ( у хаті ніхто не чув), у стані шоку, дитина схопила ніж (той, яким чистила картоплю) і вдарила ним кривдника. На щастя, захисну роль зіграла куртка, тож поранення було не смертельне. Нарешті, на крик збіглися родичі, а громадянин Р. почав тікати. Зрозумівши, що з пораненням далеко не втече, він сам по мобільному телефону викликав швидку. Не забарилася і міліція. Був складений протоколі на підставі його наш кривдник з фактом поранення потрапляє в категорію «потерпілий», а Оксана стає свідком по справі. На питання, чи потрібно писати позовну заяву зі сторони дитини, матір запевнили, що не потрібно. Громадянина Р. «швидка» забрала у районну лікарню, а Оксана від перенесеного шоку не могла не лише заспокоїтися, а й спати…Жахіття спроби зґвалтування й дотепер не дає себе забути. Слід відмітити, що співробітники міліції, які прибули на виклик зразу ж «заспокоїли» маму, що кривднику нічого не буде. «От як би зґвалтував або вбив, – тоді б сидів» – дослівна цитата.

Страх, розпач і відчай я бачила у очах дівчинки, коли вона зверталась до мене: «Як, чому його відпустили? Як мені жити? Я боюсь…”
І потягнулися довгі дні і місяці чекання і невизначеності. На другий день Oксана з мамою зафіксували у лікарні легкі тілесні ушкодження, які були на тілі дитини. Яким же було здивавування і страх дитини, коли через кілька днів насильник знову розгулював селом. Страх, розпач і відчай я бачила у очах дівчинки, коли вона зверталась до мене: «Як, чому його відпустили? Як мені жити? Я боюсь…».
Я не є юристом, та з точки зору здорового глузду і звичайної логіки розумію, що склад злочину у даній справі відсутній, але є багато « чому». Чому не була написана позовна заява, як постраждалої сторони. Слід віддати «належне» адвокату матері дитини, який два місяці мовчав про потребу зустрічної позовної заяви. І зрозумівши, що щось не те, і поїхавши на консультацію до рівненського юриста, матір домоглася від адвоката написання позовної заяви,як постраждалої сторони.
Чому за три місяці слідства не було жодної зустрічі зі слідчим. Єдине, що було, це виклики у підліткову кримінальну міліцію з вимогою пройти медогляд. Медогляд – це ще одна болюча «сторінка» нашої історії. У черзі до кабінету нарколога (!!!!) у мами увірвався терпець, і трішки на емоціях та підвищених тонах вона взялася наводити «порядок». На що нарколог відповів: «Мамочка, чому скандалите? Вашу дитину у тюрму садять, а ви тут шумите!!»
І знову плач і розпач дитини…
Чому не були допитані свідки по справі? Після даної події у селі заговорили факти ( не поодинокі) сексуального домагання громадянином Р. дівчат та жінок. До цього мовчали, бо не надали цьому великого значення. Тепер мовчать, бо бояться…. Але ж на місці Оксани могла бути котрась із них?. Проаналізувавши дані факти , а це відверті пропозиції, натяки, СМС, роблю висновок, що чоловік «полював» за малолітніми.
Є ще одна сторона справи – моральна. Буквально через кілька днів дружина вище згадуваного чоловіка почала обливати брудом саму Оксану, на кшталт «гуляща, розпутна», її маму та бабусю, якій 80 років. А її версія, яку вона поширювала по маршрутках і магазинах про те, що Оксана не поділила з її чоловіком «стопку» і розквиталась ножем, взагалі ставить під сумнів адекватність даної жіночки.
Як класний керівник, можу запевнити про значну перевагу позитивних рис у характері Оксани: емоційна, допитлива, вразлива, саме це було вказано у характеристиці дитини. Слід додати, що вона з багатодітної родини, напівсирота ( росте без батька), активна у житті школи та классу, відвідує молодіжні зібрання церкви християн баптистів.
Крапка у цій непростій справі ще не поставлена. На момент написання статті даний громадянин у відлюдному місці наздоганяв ще одну ученицю мого класу (!!!), щоб розпитати, про Оксану, як її справи, з ким вона дружить. І Оксана знову телефонує мені і просить допомоги. Коли ж це питання було піднято на рівні депутата районної ради, начальника міліції, громадянин Р. спочатку втікає від дільничного, а потім сам з’являється у районне відділення внутрішніх справ і пише заяву, в якій вказує, що ніяких претензій до своєї «жертви» не має. Коментарі зайві… Допоможіть дитині, яка боїться за своє життя…

X