На Здолбунівщині помер дванадцятирічний хлопчик. Від раку крові. Захворів кілька місяців тому, але мама не визнала діагноз і практично відмовилася від лікування. Додому до сім’ї в Будераж приїжджали і поліція, і представники влади, але вилучити дитину без згоди матері ніхто не мав права. А щоб позбавити маму батьківських прав через суд, потрібен час. А його у хлопчика не було. Звичайно, рак – важка хвороба. Але виліковна в багатьох випадках. Схоже, що маму варто притягнути до відповідальності за злочинне ставлення до життя сина. Ось як написала про ситуацію Мар’яна Рева, представниця благодійного фонду “Скарбниця Надії”:


Дуже болить. 
Я вагалась чи варто писати. Думаю, що варто. Щоб ніколи знову.
Помер хлопчик. Я бачила його один раз в коридорі перед відділенням онкогематології коли вони з мамою вперше туди зайшли. Але думала про нього протягом останніх трьох місяців практично щодня. 
Ми намагалися боротися за цю дитину. Пробували переконати маму, що рак крові це не смертельно якщо лікувати. Що знаємо багатьох дітей, які змогли подолати лейкоз. Знаємо навіть таких, що вже народили власних дітей.
Мама послухала шахраїв. Вони сказали – в дитини глисти і від того в нього збільшені печінка та селезінка, погані аналізи крові та самопочуття. Жінка забрала дитину з лікарні додому, пообіцявши лікарям що буде лікувати сина в Києві. Результат – за три місяці хлопчик помер дома. Рак не прощає таких речей.
Ми писали офіційне звернення до Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколі Кулебі, в Управління охорони здоров`я РОДА та Здолбунівську РДА. Ми просили вплинути на ситуацію, госпіталізувати дитину. 
Від Уповноваженого та РОДА нам надійшли доволі формальні відповіді, а от зі здолбунівськими чиновниками ми спілкувалися. Вони навіть підготували звернення до суду. Але… Державний апарат занадто неповороткий в таких питаннях. І безсилий. Знаю, що 3 жовтня уряд прийняв нові документи щодо вилучення дітей з сімей в критичних ситуаціях. Сподіваюсь що це змінить загальну ситуацію по країні. Але вже не для цієї дитини….
Дякую Сергій Гридін та Василь Начев. Ви їздили додому до хлопчика, переконували, просили, пропонували допомогу, неодноразово дзвонили. Ви зробили дуже багато, але безвідповідальність рідних дитини виявились сильнішими за ваші слова та аргументи. 
Через наше звернення лікарям протягом трьох місяців доводилось писати купу паперів та листів для матері дитини, яка намагається довести що ви поставили неправильний діагноз. Ми не могли зробити інакше. Не могли закрити очі на те, що дитина вмирає дома без медичної допомоги. 
Спи спокійно, дитинко. Треба було боротися за твоє життя більш настирливо, але на якомусь етапі не вистачило сил, нервів, часу…

X