Вокзал Мізоча станом на 2013 рік

Вокзал Мізоча станом на 2013 рік

У Здолбунівському районі завершується руйнування залізничної гілки Озеряни-Мізоч. Споруджена ця гілка була в 1911 році (за іншою інформацією в 1900-у році, проте це малоймовірно), а останній пасажирський рейс по ній пройшов ще 15 травня 2008-го року. Першочерговим призначенням залізниці на Мізоч було створення зручного та швидкого вантажного сполучення для потреб мізоцького цукрового заводу. Пізніше гілка почала виконувати і функцію пасажирських перевезень. Пік пасажиропотоку прийшовся на важкі, як для держави так і для українців, 90-і роки. Тоді дизель-поїзд “Мадяр” рейсом Здолбунів-Мізоч, або ж Сарни-Здолбунів-Мізоч на 4 вагони був переповнений і вранці і ввечері. Основним “контингентом” цього потягу були “дачники”, які мали великі земельні ділянки в селах та хуторах Озерян, Спасова, Княгинина, або ж Мізоча. Дизель був єдиним можливим способом потрапити до своїх городів та худоби, а оскільки в ті часи було важко себе прокормити іншим способом, нестачі у пасажирах “мізоцький поїзд” не знав. Проте з початку 2000-х, частково через підвищення рівня життя, а частково і через підвищення цін на квитки, пасажирське сполучення між Здолбуновом та Мізочем почало занепадати. Станом на 2007-й рік денна виручка з рейсу становила 50 гривень, і в травні 2008-го потяг до Мізоча було скасовано.

Вокзал Мізоча станом на 2011 рік

Вокзал Мізоча станом на 2011 рік

Відразу після цього жителі Мізоча та Спасова (в це село і досі важко дістатись, оскільки воно складається із кількох хуторів, до яких сполучення не існує) розпочали збір підписів на відновлення сполучення. Намагались на цій темі “пропіаритись” і певні політики, які обіцяли відновлення “дизелю”. Проте ані збір підписів, ані обіцянки політиків реанімувати залізничне сполучення не змогли. Останніми ж роками, за словами мешканців Мізоча, залізничне полотно почали розбирати (швидше за все жителі найближчих сіл). В 2013 було поховано останню надію на відродження залізниці, яку в свій час описував Улас Самчук, адже вікна старовинного приміщення вокзалу у Мізочі намертво замурували цеглою (перше фото), відвели всі комунікації, і фактично залишили вокзал на поталу часу. Звісно, можна багато говорити про те, що цей крок правильний, адже про рентабельність перевезень там наразі не може бути і мови. Проте залишається одне запитання: як можна говорити про відродження українського села, знищуючи останні шляхи до нього?

Фото — з аккаунту Ксюні Кулінець у соціальній мережі “Вконтакті”

  • 12345

    Про яку рентабельність можна говорити. Бариги залізничники-провідники, інструктори використовують приміські потяги для власного збагачення: кондуктор іде по вагону, збирає гроші, білети продає лише на вимогу пасажира, все решта собі в кишеню і звичайно з поділом нагору керівництву.
    А керівництво моторвагонного депо Здолбунів взагалі потрібно все пересадити за гноблення приміських пасажирських вагонів особливо дизелів ДР-1.

X