Шевченківське свято в одному з сіл Здолбунівщини або привіт Великому Кобзарю від «русского міра»

Шевченківське свято в одному з сіл Здолбунівщини або привіт Великому Кобзарю від «русского міра»

Немає в Україні жодної людини, яка б не схиляла голову перед безсмертним генієм Великого Кобзаря. У ці березневі дні в кожному місті і селі лунають його поезії, ушановують пам’ять Тараса.
Він усім серцем «любив свою Україну убогу», за неї молився і страждав, ненавидів «москалів» і мріяв про той час, коли «на оновленій землі врага не буде супостата».
І тому прикро, що на святкування річниці великого генія українського народу, яке відбулося 10 березня в будинку культури села Гільча Друга, був запрошений для проголошення проповіді монах Московського патріархату о.Герман.
У нашій країні кожна людина має право вибору віросповідання. То чому ж це право порушила директор будинку культури, запросивши попа Московського патріархату. Адже в залі серед глядачів (а це учні та вчителі Гільчанської школи, окрім двох працівників Урвенської сільської ради та завідуючої садочка «Теремок»,) були представники різних конфесій. Та й чому в нас, у державі Україна, під час проведення заходу до річниці з дня народження геніального сина українського народу проповідь повинен читати московський піп.
О.Герман вороже ставиться до всього українського, щонеділі молиться за Кирила. Нещодавно він вигнав з території джерела Святого Миколая ( не з церкви!) представників щойно створеної громади Київського патріархату, заявивши, що тільки він, а не « відступники», можуть здійснювати там відправу.
З боку о.Германа читати проповідь перед юними українцями під час вшанування пам’яті поета, який ненавидів усе московське, – найвищий прояв релігійного лицемірства. А запросити московського попа на таке свято – злочин посадової особи закладу культури.
Хтось із симпатиків монаха зауважив, що під час війни піднімати питання мови і релігії не можна. Я ж вважаю, що якби в нас ці питання були вчасно вирішені, то й війни, можливо, не було б.
А що ж Шевченко? Він вічний. Мудро поглядає з портрета на стіні і крізь віки промовляє :
За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини..чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

  • Владимир Владимир

    молодець автор Ірина !!!

  • Владимир Владимир

    Гільча “українська”, Гільча “чеська” – прокидайтесь ! ! ! Слово Боже по-українськи слухати бажайте.

  • Іван

    Власне, це не поодинокий приклад того, як апологети “руссукого мира” демонструють подвійні стандарти та ще й грають роль “дискримінованих”. То хто ж в такому разі ще більше за московських священників та їх захисників використовує у міжконфесійних стосунках питання мови і релігії? Хіба ж не вони таврують українську мову як таку, що не має права на церковне богослужіння? Хіба ж не вони називають прихожан Київського Патріархату розкольниками, а священників безблагодатними? А хіба ж не ця Церква МП в Україні й досі не засудила російську агресію проти України в Криму та на Донбасі? Їхнє керівництво за 3 роки війни так і не спромоглось офіційно визначитись з тим, що у нас відбувається – зовнішня агресія чи «братовбивча, міжусобна війна»? І, йдучи вшановувати українського генія, мусять погодитись з тим, що “… й москаль незгірша штука: добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки того не зумію, що москалі в Україні з козаками діють. Ото указ надрукують: “По милості Божій, і ви наші, і все наше, і гоже, й негоже!”(“Великий льох”). І не треба переконувати сьогодні, що церква, чий головний керівний центр знаходиться у країні-агресорі, є українська. Звісно, дуже багато питань було б знято, якщо б УПЦ (МП) за назвою законодавчо стала відповідати своїй канонічній сутності – Російська Православна Церква в Україні. Це, по-перше, правильно відновить конституційні права наших громадян – вірних УПЦ, які мають чітко уявляти приналежність Церкви, до якої вони ходять, тобто право вибору. А головне, це дасть законодавчу можливість не допускати до будь-яких державних чи то свят, чи то структур представників російської конфесії.

  • Читач

    Чому ж так категорично – ненавидів усе московське ? Шевченко був адекватною людиною, товарищував з багатьма росіянами,зокрема , с К.Брюловим . Нарахунок священництва , так у 1814 році в селах Кирилівка і Моринцях служив православний священник Московського патріархату о.Олексій Базаринський, який і охрестив Великого Кобзаря

    • Світлана

      Не треба маніпулювати. Ясно, що за часів Російської імперії не могло в принципі існувати жодного іншого патріархату, крім московського. Київська митрополія давно втратила самостійність, продану Візантією москалям. А щодо ненависті, то дружба з багатьма росіянами не суперечить ненависті до імперії в усіх її проявах. Читайте “Кобзар”, там усе є. Щодо Брюллова, то він геть не москаль – батько француз, мама німкеня. Та й віку доживав не в чужому йому Петербурзі, а в улюбленій Італії. Знову ж, просто треба більше читати, і не лише російські джерела.

X