Шевченківське свято в одному з сіл Здолбунівщини або привіт Великому Кобзарю від «русского міра»

Шевченківське свято в одному з сіл Здолбунівщини або привіт Великому Кобзарю від «русского міра»

Немає в Україні жодної людини, яка б не схиляла голову перед безсмертним генієм Великого Кобзаря. У ці березневі дні в кожному місті і селі лунають його поезії, ушановують пам’ять Тараса.
Він усім серцем «любив свою Україну убогу», за неї молився і страждав, ненавидів «москалів» і мріяв про той час, коли «на оновленій землі врага не буде супостата».
І тому прикро, що на святкування річниці великого генія українського народу, яке відбулося 10 березня в будинку культури села Гільча Друга, був запрошений для проголошення проповіді монах Московського патріархату о.Герман.
У нашій країні кожна людина має право вибору віросповідання. То чому ж це право порушила директор будинку культури, запросивши попа Московського патріархату. Адже в залі серед глядачів (а це учні та вчителі Гільчанської школи, окрім двох працівників Урвенської сільської ради та завідуючої садочка «Теремок»,) були представники різних конфесій. Та й чому в нас, у державі Україна, під час проведення заходу до річниці з дня народження геніального сина українського народу проповідь повинен читати московський піп.
О.Герман вороже ставиться до всього українського, щонеділі молиться за Кирила. Нещодавно він вигнав з території джерела Святого Миколая ( не з церкви!) представників щойно створеної громади Київського патріархату, заявивши, що тільки він, а не « відступники», можуть здійснювати там відправу.
З боку о.Германа читати проповідь перед юними українцями під час вшанування пам’яті поета, який ненавидів усе московське, – найвищий прояв релігійного лицемірства. А запросити московського попа на таке свято – злочин посадової особи закладу культури.
Хтось із симпатиків монаха зауважив, що під час війни піднімати питання мови і релігії не можна. Я ж вважаю, що якби в нас ці питання були вчасно вирішені, то й війни, можливо, не було б.
А що ж Шевченко? Він вічний. Мудро поглядає з портрета на стіні і крізь віки промовляє :
За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини..чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

X