Скільки громад буде на Здолбунівщині, намагались зрозуміти за допомогою київського експерта

Про адміністративно-територіальну реформу, про об’єднання громад в Україні говорять уже більше десяти років. Проте лише в останні роки було прийнято відповідну законодавчу базу, і процес справді почався. Однак почався якось так мляво, невпевнено, що от у Здолбунівському районі поки що ніяк не йде. Різного рівня експерти їздять областями, проводять наради, наші сільські голови, а з ними селищний і міський, об’їздили купу всяких семінарів – і нічого. Не утворюються в нашому районі ніякі об’єднані громади.

Взагалі-то є перспективний план, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України ще у вересні 2015 року. Згідно з ним, таких громад у нашому районі має бути утворено чотири: Здолбунівська, Здовбицька, Мізоцька, Ступнівська.

До Здолбунівської, крім міста, мають увійти теперішні Копитківська, Новосілківська, Богдашівська, П’ятигірська, Глинська сільські ради. До Здовбицької – власне Здовбицька, Уїздецька, Миротинська і Урвенська сільські ради. До Мізоцької – селищна Мізоцька, сільські Спасівська, Білашівська, Півченська, Будеразька, Бущанська, Дерманська Перша і Дерманська Друга ради. І до Ступнівської громади мають увійти Маломощаницька, Новомощаницька, Старомощаницька і власне Ступнівська сільські ради.

Але оскільки нічого нікуди не рухається, за ініціативою районної ради в п’ятницю, 15 грудня, було організовано ще одну нараду. Її головним спікером став експерт з реформування місцевого самоврядування Юрій Ганущак.

Це була передмова. А тепер дуже суб’єктивні висновки з наради.

Розмова не вдалася. Пан Ганущак говорив багато. Навіть дуже багато. Але присутні це все вже чули в різних інтерпретаціях разів десять. Якщо вже приїхав, то треба було слухати людей, розбиратись, чому вони не хочуть реформування, шукати індивідуальні шляхи і вирішення проблем. Проте на поодинокі питання були півгодинні відповіді ні про що, а вся аргументація звелась до ланцюжка «буде об’єднана громада – прийде інвестор – буде робота – люди повернуться з-за кордону в села». Проте жодного реального прикладу шалених інвестицій так і не було названо, хоча об’єднані громади існують подекуди вже майже два роки.

Однак чітко було сказано, що ні про яку окрему Ступнівську громаду йтися не може. Там немає ні людських, ні виробничих ресурсів для перспектив розвитку. Що ж, рожева мрія Василя Тимощука про своє, хай і маленьке, королівство, розбилась на друзки.

Проте приводів для радості малувато. Бо от же ж усі почули, що якщо в класах немає п’ятнадцять дітей, то така школа приречена на закриття. Сказав це київський гість таким бадьорим голосом, що стало ясно – тих шкіл і тих сіл він і в очі не бачив. Якщо йти за цією логікою, то на всю нашу Мізоцьку громаду залишиться, мабуть, якраз одна Мізоцька школа. Возити дітей? Та питань би не було, якби в нас були дороги. А теліпатися щодня розбитою бруківкою зі Спасова чи з Бущі і назад – за що ми так тих дітей не любимо?!

Кажуть, от же ж у Польщі вийшло! Так тому й вийшло , що Польща робила реформу швидко під гроші Євросоюзу, який фінансував інфраструктурні проекти (в першу чергу дороги) перед вступом країни в ЄС. Наша ж реформа поки що швидше нагадує процес заради процесу, а ніяк не для результату. Бо оті інвестори і заробітчани-поверненці – просто ілюзія. Так, вирощувати малину і полуниці, «як у Польщі», справді було б вигідно. Але польський фермер має дешеві кредити і дотації. Розказати вам, хто отримав цьогоріч більшість українських сільськогосподарських дотацій? Мільярдер Косюк з його «Нашою Рябою» – тільки один з цього списку «бідолах»…

Результат розмови нульовий. Недарма той же Василь Тимощук виголосив, мабуть, найкоротший з можливих виступів, звертаючись до сільських голів – «Робіть що-небудь!» От що-небудь ми й робимо в Україні дуже часто. Хтозна-що й виходить у результаті…

І ще один момент. Мотор машини, якою приїхав Юрій Ганущак, його водій не глушив усі три з половиною години, поки йшла нарада. Працював клімат-контроль, щоб комфортно було пану експерту рухатися далі дорогами недореформованої країни. Це було так «по-європейськи», що всі, хто звернув увагу, були ще більш прикро вражені такою демонстрацією віддаленості «реформаторів» від реального життя реальних людей у звичайних містечках і селах.

  • Микола

    Авжеж, у Польщі вийшло за європейські кошти…Хіба ж у нас на цю реформу не надходять гроші з ЄС? Та, як почитаєш, голова обертом йде від назв усіляких там програм ООН, Ради Європи, донорських програм, грантів ЄС…А ще більше головокружіння від створених на ті кошти вітчизняних центральних та регіональних офісів реформ, центрів розвитку місцевого самоврядування, банків реконструкцій та розвитку, моніторингових груп, експертів і консультантів з чого завгодно…А які ж там зарплати? Ну й, звісно, мотори машин неглушені…Так що самі реформи – то таке, головне, аби “реформатори” знайшлися…

X