ТІ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ: військовослужбовцям Здолбунівщини вручили нагрудні знаки

ТІ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ: військовослужбовцям Здолбунівщини вручили нагрудні знаки

Вони повернулись додому після року війни. Їх не десять і не двадцять – скоро їх будуть сотні. Учасники бойових дій, ті, хто був на Савур-могилі, хто визволяв Маріуполь і Слов’янськ, хто пройшов Іловайський котел і вижив дивом, хто пройшов оборону Донецького аеропорту і здачу Дебальцевого… Це наші земляки, наші солдати… Молодші і старші, з гарною освіту чи лише з середньою школою, – всі вони тепер особливі.

        Згідно з наказом військового комісаріату, ті з хлопців, хто вже має статус учасника АТО, отримали нагрудні знаки учасника АТО. Зображення сокола, що зловив двох змій, за задумом Генштабу уособлює перемогу українських збройних сил над двома терористичними угрупованнями на Сході нашої держави. Кольори і державного, і повстанського прапорів присутні у верхній частині знаку.

        Секретар міської ради Валентина Капітула, з небайдужої позиції якої розпочався рік тому здолбунівський волонтерський рух, схвильовано говорила про те, що ці хлопці особливі, бо вони – перші. Вони освоювали незнану доти в Україні науку війни, вони вчили нас бути волонтерами, вони рідні і близькі кожному з тих, хто був поруч цей важкий і довгий рік.

        Не можна написати про кожного, хоча кожен на це заслуговує. Тому хай вибачать ті, кого не згадаю, – історія кожного з бійців заслуговує окремих слів і окремих нарисів. Одначе про декого скажу сьогодні. Серед відзначених були Олексій Якубовський, «Стиліст», батько трьох дітей, якого на війну привела загибель на Майдані його друга Олександра Храпаченка; Олександр Глимбоцький, «Малюк» двометрового зросту, нагороду за якого отримав його маленький синочок – тато був не вдома наразі; Віталій Шевцов, який і під час лікування в госпіталі в Рівному знаходив можливість допомагати хлопцям; інтелігентний і спокійний Володимир Сказько; емоційний і часом аж надто запальний Сергій Дем’ян (як завжди, був з донечкою Алісою); Василь Костерний – той, що жив у соняшниках ціле минуле літо (пам’ятаєте матеріал на «Українській правді» з такою назвою?); Валерій Багамедов, патріот України і української церкви; Валерій Ніколаєв, що пережив пекло полону і повернувся на фронт; Сергій Климкович, «Їжак», якому мама так і підписувала посилки, ще й їжачка домальовувала;  Віктор Зінкевич, який подолав довгий шлях до свого теперішнього статусу інструктора на Рівненському полігоні… Думаю, історики і краєзнавці міста й району мають написати про кожного згаданого і не згаданого сьогодні бійця. Хлопці на це заслуговують.

         І як же ж прикро, що місто позбавили можливості подякувати своїм героям! Жодного оголошення про плановане вручення відзнак не було, нечисленні присутні дізнались про захід від самих бійців. Працівники адміністрації, які на півгодинки організовано зайшли в зал засідань районної ради зі своїх робочих місць, лише підкреслили байдуже ставлення організаторів до захисників України. Чому було б не покликати жителів міста, не запропонувати їм принести хлопцям хоч квіти на знак вдячності за їх подвиг? Хтось із присутніх сказав потім, що то винен військкомат. Нікого не захищаючи, все ж зауважу, що захід вів голова адміністрації Сергій Кондрачук, отже, він його й організовував. Мав продумати все до деталей – для того в нього є і профільний заступник Микола Орлов, і відповідні служби. У військового комісара дещо інші функції, і він їх виконує. Зрештою, як зауважив один з військових, – от це і є рівень розуміння ситуації нашим головою.

          Що ж, ми перед хлопцями у вічному боргу. І, звісно, псевдогероям, які на три дні з шаленим піаром на всю область їздили «на війну»(як і на Майдан); або ж обурювались тим, що хтось посмів у них попросити грошей для армії, – справжні герої не потрібні. У них вибори і нові посади в пріоритеті.

         А для мешканців міста і району герої – ті, хто захищав і захищає на фронті нашу Незалежність, свято якої ми вже вдруге невдовзі відзначатимемо в умовах війни. Слава вам, наші бійці, наші козаки нового часу!

  • Валєрій

    Гарна стаття!!!

  • Олексій Козачок

    Ну а що тут дивного: схема “Ось тобі пам’ятна бляшка і відчепись” – це нормальна ситуація у нас. АТОвців очікує доля ветеранів ВВВ, афганців, чорнобильців, на них скоро як на проклятих дивитимуться як водії маршруток так і працівники соцслужб, і казатимуть: “Я тебе туди не посилала”.

X