Третій день Великодня: за традицією - на Гурби!

Третій день Великодня: за традицією – на Гурби!

Цьогорічні Гурби зібрали не так багато людей, як бувало в минулі роки. Чудова тепла погода і святковий день не стали причиною масового приїзду українців до знаменитого урочища. Про це говорили всі, для кого ця місцина свята вже протягом багатьох років. Звісно, однією з причин було майже цілковите самоусунення місцевої влади від вшанування полеглих вояків УПА. Адже якщо в минулі роки поїздка на Гурби була бажаною і рекомендованою для установ і організацій району, а також навчальних закладів, то цього разу такого сприяння не було. Тому в робочий день можливості приїхати не було в багатьох, хто цього справді хотів.

Як завжди, день розпочався святковим богослужінням у Свято-Воскресенському монастирі. Саме богослужіння, а потім і літія в пам’ять про душі загиблих повстанців, а також велика кількість священиків стали найурочистішим і найвеличнішим епізодом вшанувань. Дуже змістовним і патріотичним було й слово, сказане секретарем Рівненсько-Острозької єпархії отцем Сергієм Лучаніним.

Хоча одна ситуація таки стала доволі прикрою плямою на цій урочистій миті. Справа в тому, що частина громадян приїздить на Гурби випити й поїсти паски. Те, що це не місце для застіль, ці люди не розуміють. Під час служби вони не криючись пили просто поруч з могилами. А коли на завершення так би мовити церковної частини заходу громада і священики почали співати духовний гімн України «Боже великий, єдиний», від того столу почала лунати повстанська пісня. Ці люди не замовкли, бо чули лише себе, і ще довго п’яними голосами «співали» пісень, творених героями. Це було блюзнірство. Частину цих «патріотів» ми знаємо, вони вічно б’ють себе в груди, доводячи, що так як вони люблять Україну, її ніхто не любить. Але краще б вони її не ганьбили своєю поведінкою.

Що ж до подальших подій, то далі громада рушила до лісу, де подивилися реконструкцію бою. Молоді подобається, та й старшим теж, але прикро було, що розповідь про бій звучала далеко від місця реконструкції і її ніхто не чув.

На заході були присутні народні депутати України Валентин Королюк та Микола Кучерук. Вони активно спілкувалися з однопартійцями, проте місцеві люди до них не підходили, бо ще не знають в обличчя. До речі, справжні місцеві патріоти з навколишніх сіл, які більше як двадцять років приїжджають на Гурби, не брали участі в пиятиці приїжджих гастролерів. Вони ж на Гурбах не випадково – для них це місце збору українців, де радяться й діляться планами, де спілкуються з політиками і владою.

І все ж на Гурби треба їхати. Треба йти до старої повстанської могили, що в затишку дерев пережила радянське безпам’ятство. Треба йти до монастиря молитися за душі тих, хто любив рідну землю більше за власне життя. Треба спускатися до криївки, щоб відчути ту страшну і величну епоху боротьби. Треба везти дітей, щоб вони знали історію не за брехливими підручниками Табачніка, а таку, якою вона була.

Влада зміниться ще не раз, а пам’ять про повстанців і їх подвиг – вічна.

Слава Україні – Героям слава!

X