БезымянныйВчора Здолбунів відзначав чергову річницю події, яку багато років іменували «визволенням» міста від німецько-фашистських загарбників. Нібито незначна подія як на наші і без того буремні часи, викликала жваве обговорення у Фейсбуці, спричинене обуреним постом Юрія Шадого.

Висловлювались різні точки зору, але зрозуміло, що рівень розуміння історичних процесів залишається вкрай низьким.

Основне питання: то визволення чи заміна одного окупанта іншим? Чи не найкраще відповіла на це запитання Леся Українка в «Осінній казці»:

Хто визволиться сам, той буде вільний,

Хто визволить кого, в неволю візьме.

Це добре розуміють східноєвропейські народи, так само «визволені» радянськими військами. Ні поляки, ні чехи, ні тим більше німці після розпаду «соціалістичного табору» не вживають поняття «визволення» до подій 1944-1945 років. Відзначається завершення другої світової війни, вшановуються жертви – але без акценту на «визволенні». Бо ці народи на державному рівні чітко усвідомили: мир, принесений на штиках радянських солдатів, узалежнив ці країни від СРСР. Вони стали на довгі роки сателітами Москви, втративши значну частку власного  суверенітету.

Що вже й казати про «Україну нашу радянську», для якої війна взагалі не завершилась ні в 1944, ні в 1945! Адже якщо взяти за аксіому «визволення», то тоді чому і з ким до шістдесятих років боролась УПА? Водночас у деяких наших «патріотів» така історична мішанина в голові, що вони називають ці події визволенням, при цьому ще й вважають, що в цьому брали участь повстанці! Так, повстанці боролись проти нацистської Німеччини – але вони боролись і проти Москви, вважаючи обидві тоталітарні держави ворожими, а їх армії – окупаційними.

Так, квіти до могили звичайного рядового Червоної армії, що загинув у тій страшній війні, – цілком нормально з християнської і людської точки зору. От тільки чи варто прив’язуватись з0 цим «покладанням» саме до дати 2 лютого? Що відзначаємо? Якщо не визволення, то входження радянської армії в Здолбунів? Але ж у нас є німецькі поховання на 142 км, то чому в день, коли в місто ввійшла німецька армія (а коли це, до речі, було? Хто знає?) ми не носимо квіти туди? Ми ж християни, правда? А німецькі війська тоді на Західній Україні справді зустрічали як визволителів, бо за два роки з 1939 по 1941 так «наїлись» радянських розстрілів, Сибірів і катувань, що були раді хоч комусь, хто це припинить.

Хто не знає, як це було, є чудовий документальний фільм «Золотий вересень». Варто переглянути.

Рецептів «правильних» відзначень зараз не дасть ніхто. Але є день 9 травня, день завершення другої світової війни. Чому б не визначитися, що в цей день квіти лягають до могил усіх, кого забрала ця війна? Навіть тих же співробітників НКВД, частина з яких поховані в міському сквері (до слова, ховали їх там з 1945 до 1949, а ніяк не в рік «визволення»). Як пам’ять, як вшанування, як знак примирення і прощення. Бо всі ми люди, і вони були людьми. І не кожен був аж таким запеклим сталіністом. А от чи варто ще якось звертати увагу на день 2 лютого, тут є питання. Принаймні для мене.

  • c.k.

    2 вересня закінчення 2 св війни
    З іншим повністю підтримую

X