Фото – Четверта влада

Коли в 2005 році з ініціативи тодішнього голови Рівненської обласної державної адміністрації Василя Червонія було засновано монастир на повстанських могилах у Гурбах, першим його намісником став отець Антоній. І все було добре, і всі йому допомагали, і стосунки в нього були з усіма гарні й світлі. Але невдовзі за досі нез’ясованих обставин отець Антоній загинув. І з’явився на Гурбах ієромонах Нифонт. Довгих десять років цей єдиний чоловік був насельником монастиря. Не затримувались там ні ченці, ні послушники. Багато було слів, чимало й роботи було зроблено. Але кожного разу отець Нифонт акцентував на тому, що будівництво пантеону й монастиря лише його заслуга. І вічне «мені ніхто не помагає»… Добре пам’ятаю, як одного разу рівненській шкільній екскурсійній групі розповідав, що всі крадуть, що наживаються на монастирі… Сипав іменами і прізвищами неугодних депутатів, кількох хвалив. І себе хвалив – бо ж «я сам будую монастир, мені ніхто не помагає». І це на святому місці бою за Україну виглядало як мінімум недоречним, та ще й з дітьми ж розмова була.
Кілька років тому монастир нарешті отримав нового намісника – і нове дихання. Отець Онуфрій і братія (ага, в монастирі нарешті з’явилася братія) завжди щирі, усміхнені, доброзичливі. У монастирі запанував мир, немає звинувачень і докорів. Є вдячність усім, хто допомагає, і сподівання, що помічників ставатиме щораз більше. Монастир живе! Там проводять різноманітні духовні і патріотичні заходи, там кожного чекають і кожного підтримають молитвою. До монастиря їдуть паломники з усієї України, а для нас, волинян, це знакове, особливе місце.
Що ж робить отець Нифонт? Спершу служить на Тернопільщині, проте й там не знаходить спільної мови з оточуючими людьми – як світськими, так і церковними. Їде на схід, на війну. Отримує посвідчення учасника бойових дій і повертається на батьківщину, на Хмельниччину. Веде свою сторінку у фейсбуці під ім’ям «ієромонах Нифонт». Про що пише? Щоразу про одне й те ж саме – про себе. Лише отець Нифонт правильно тлумачить Святе письмо, лише він правильно служив у армії, лише він правильно міркує про ситуацію в Україні. А головне – кожен допис спрямований проти Української Православної Церкви Київського Патріархату і особисто проти владики Іларіона, керуючого Рівненською єпархією УПЦ КП. Взимку на основі самозакоханих марень отця Нифонта з’явився матеріал на рівненському сайті «Четверта влада», який викликав справедливе обурення в більшості вірних української церкви. Там отець Нифонт не обмежився владикою Іларіоном, він уже безапеляційно судить патріарха Філарета. Що ж, «Четверта влада» відома своїм несприйнятям української церкви ще з часів, коли був живий Василь Червоній. Редактор цього сайту Володимир Торбіч і досі активно втручається в дискусії, звинувачуючи Червонія в погромах церков і ненависті до журналістів. Хоча насправді всім відомо, що Червоній мав патріотичну позицію і активно її відстоював. Якщо треба – то й силовими методами (не насиллям). І правильно робив: що сталось, коли не відповідати на зло, ми бачимо на прикладі Донбасу.
Проте до справ церковних і отця Нифонта… Він не зупинився в своїй ненависті до рідної церкви, і от уже після масштабної натхненної хресної ходи на день святого Володимира з’являється його допис, тут же розтиражований сайтом «Союз православных журналистов» – https://spzh.news/ru/socseti/55197-kudi-vam-smerdam-do-jelitnoji-khudobi. Що ж, ситуація явно перестає бути приватною справою отця Нифонта. Цей сайт один з рупорів «русского міра» в Україні. Ось заголовки кількох останніх матеріалів: «Искусственную «Поместную Церковь» в Украине строить не нужно, – иерарх УПЦ», «Митрополиту Эстонской Церкви МП Евгению отказали в виде на жительство», «В Птичьей в арестованном храме общины УПЦ раскольники проведут отпевание», «Получение Томоса даст старт церковному рейдерству, – политик» (до речі, цей «политик» – Віктор Медведчук, кум Путіна і адепт знищення України), «Власть руками Филарета сталкивает украинцев на религиозной теме, – эксперт»… І це лише за останні кілька днів. Варто зазначити, що «отпевание», яке проведуть «раскольники» – це похорон ідентифікованого за ДНК через чотири роки після бою під Іловайськом молодого бійця з села Птича. Проте сайт не пише «У Птичій поховають героя України». Вони акцентують на «раскольниках»… Цинізм і маразм, поруч з яким матеріал отця Нифонта.
По суті самого тексту листа. Багатьом не сподобався Петро Порошенко на чолі колони. Я різко негативно ставлюсь до більшості діянь цього чоловіка на чолі держави. Проте не можна не розуміти, що офіційна і відкрита підтримка президентом української церкви – правильний крок, який можна лише вітати. Так, це передвиборчий хід, бо політтехнологи явно порахували, що проросійський електорат за Порошенка все одно не проголосує, тож треба акцентувати на проукраїнському. Звідси й очікуваний томос, і проща в Зарваниці, і заплановані на сьогодні-завтра заходи в Галичі, де билось серце потужного Галицько-Волинського королівства. Проте якщо це на користь Україні – що ж, нехай так і буде! На вулицях Києва були десятки тисяч людей, місто жило святом і єдністю, інтернет ряснів тисячами усміхнених щасливих облич. І тут Нифонт – знову все не так… Звісно, заходи безпеки були безпрецедентні. Так, Володимирська гірка не вмістила б стільки люду. Може, наші спецслужби діяли традиційно незграбно, проте невже не подумав Нифонт і ті, хто його підтримують, що охороняли не лише президента, а патріарха, фізичне усунення якого могло б породити певні відцентрові процеси, тим самим відклавши визнання церкви ще на невизначений час?! Не вірите? Ой люди добрі, московські специ прибрали всю польську (антиросійську) верхівку, підірвавши їх у літаку. Чому щось подібне не можна було очікувати в Україні, тим більше що замах на патріарха Філарета був за кілька днів до хресної ходи?
І цей бруд в душу кожного українця вже став просто нестерпним. Чітко розумію, що тепер стану мішенню писанини отця Нифонта. Але то байдуже, хай собі пише. Головне ж – люди, не ведіться! Якщо ти ненавидиш Порошенка, ти маєш на це повне право – в нас демократія. Але якщо твій опус стоїть поруч з матеріалами Медведчука на сайті, де ненавидять усе українське, – ти перейшов межу. За цією межею – війна проти України. Як часто ми, особливо в перші роки війни, озиралися: а що на якийсь наш крок скаже Москва? Так от я для себе знаю: якщо вони нас за щось лають – значить, ми це робимо правильно. Якщо ж тішаться – значить, це наш прокол. Так от отець Нифонт подарував ворогам України свій текстик, щоб вони тішилися нашими чварами, дріб’язковими і особистісними. І це вибачати не можна. Його злісна багаторічна боротьба проти рідної церкви помічена ворогом, підхоплена ним і використана. Тому надалі прошу здолбунівчан ретельно відслідковувати ситуацію, думати, аналізувати, і лише тоді вирішувати, чи поширювати тексти, що спрямовані проти України.

X